* громадянські права

* конвенції

* пакти

* культурні права

* декларація

* права на розвиток

*економічні права

* право на сприятливе навколишнє середовище

* геноцид

* права людини

* юридичні права

* політичні права

* соціальні права

Дехто вважає, що закони, які захищають людей і допомагають створювати правове суспільство, обмежують свободу людини. Наприклад, людей, що чинять насильницькі дії стосовно інших, неодмінно потрібно зупинити, навіть якщо це означає, що їхня свобода робити ці дії буде обмежена. Розуміти права людини - значить знати, якими правами повинна володіти людина, і визначити, які права повинні бути обмежені.

Одне з основних завдань цього розділу - допомогти учням довідатися про права людини шляхом обговорення прочитаного в класі.

У демократичному суспільстві надзвичайно складно й у той же час необхідно, щоб люди прислухалися до думок, з якими вони не згодні, і могли їх прийняти.

На жаль, як окремі індивідууми, так і уряди чинили і продовжують вдаватися до насильницьких дій (таких, як катування) стосовно людей. Хоча іноді люди і вважають за необхідне використовувати насильницькі методи, щоб захистити себе від цих дій, ми в цьому розділі постаралися показати, що існують і ненасильницькі методи вирішення спірних питань і що саме вони можуть і повинні бути використані.

Вивчення цієї теми важливе тому, що ми зіштовхуємося з проблемами, пов'язаними з правами людини, у повсякденному житті.

Ви вирішили покинути свою батьківщину і відправитися в нові землі, щоб створити країну, у якій люди ще ніколи не жили. Щоб створити ідеальне суспільство, Ви і ваші однодумці складаєте список, у який ви включаєте права, гарантовані кожному громадянину вашої держави.

У будь-якому суспільстві застосування сили і насильства обмежується членами цього суспільства. У будь-якому суспільстві існує система покарань тих, хто порушує закони цього суспільства.

Поняття "права людини" з'явилося дуже давно. З курсу історії ми знаємо, що люди міркували про права людини протягом століть. Своїми коренями ідея прав людини сягає у світові релігії і філософські вчення. Але різні суспільства підходили до вирішення цієї проблеми по-різному. В одних культурах основною ланкою суспільства вважається індивідуум, в інших - група людей, така, як клан, плем'я, громада.

Незважаючи на розбіжності культур, схоже, існують загальноприйняті цінності. У список цих цінностей входить повага до людського життя і людської гідності. У будь-якому суспільстві застосування сили і насильства обмежується членами цього суспільства. У будь-якому суспільстві існує система покарання тих, хто порушує закони даного суспільства. У багатьох суспільствах поважається терпимість стосовно тих, хто не схожий на інших людей чи відстоює свою, відмінне від інших, думку. У більшості країн є розуміння важливості затвердження угод (їх часто називають суспільними договорами) між людьми.

Загальна декларація прав людини була задумана як "загальне завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави". Документ містить тридцять статей, присвячених громадянським, політичним, економічним, соціальним і культурним правами й основними свободам, якими повинна володіти кожна людина. Тому декларація - це своєрідний індикатор, що показує, у якому ступені дотримуються права людини окремими людьми, громадами, державами в усьому світі. Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. На час підписання цього документа в Організації Об'єднаних Націй було 56 країн-учасниць. З них 48 проголосували "за" і 8 утрималися (Білорусія, Чехословаччина, Польща, Саудівська Аравія, ПАР, Україна, СРСР і Югославія). Загальна декларація прав людини не є ні договором, ні юридичною угодою між державами. Це, скоріше, декларація, заява про наміри чи ідея. Відповідно до Хартії ООН країни-учасниці зобов'язуються спільними й індивідуальними діями прагнути до загального визнання і дотримання прав людини. Тому права, зафіксовані в декларації, повинні дотримуватися всіма країнами-учасницями Організації Об'єднаних Націй (у даний час ООН нараховує 184 члена).

Загальна декларація прав людини має величезне значення ще і тому, що:

а. Вона використовується як стандарт поведінки і береться за основу при оформленні звернень до урядів з вимогою дотримуватися прав людини.

б. Вона отримала статус закону відповідно до низки міжнародних і регіональних угод і договорів.

в. З часу створення вона вплинула на конституції, закони і рішення судів у багатьох країнах і на роботу міжнародних організацій.

У 1966 році з метою підвищити ефективність Загальної декларації прав людини Генеральна Асамблея ООН прийняла два додаткових документи: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

Загальну декларацію і ці два

пакти називаються Міжнародним біллем про права людини. Ці документи встановлюють мінімальні стандарти прав людини, які держава повинна забезпечити своїм громадянам. Хоча пакти відомі менше, ніж Загальна декларація прав людини, вони, можливо, грають більш важливу роль. От чому країни, що підписали пакти, фактично погодилися їх дотримуватись.

До 1995 року Міжнародний пакт про громадянські і політичні права підписали 128 держав, включаючи більшість розвинутих країн. У той же час Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права не здобув настільки широкої підтримки. Багато країн (у тому числі і Сполучені Штати Америки) дотепер не ратифікували цей документ. Крім Міжнародного білля про права людини, Організація Об'єднаних Націй розробила ряд документів стосовно прав людини. Ці документи часто називають конвенціями. До 1995 року були розроблені і прийняті конвенції про геноцид (115 підписантів), расову дискримінацію (135 підписантів), знищення усіх форм дискримінації жінок (85 підписантів), права дитини (174 підписанти).

Міжнародні документи з прав людини містять у собі і права груп і націй на культурний, політичний і економічний розвиток. Деякі держави (особливо слаборозвинені країни) говорять, що право на розвиток дозволяє менш розвинутим країнам претендувати на економічну допомогу від більш розвинутих держав.

Більшість документів з прав людини говорить про дії держави стосовно людей, не торкаючись відносин приватних осіб. Однак багато хто вважає, що права людини застосовні до всіх і що кожна окремо узята людина зобов'язана поважати права іншої людини. Наприклад, чи є обов'язком держави захищати жінок і дітей від жорстокого поводження чоловіків чи це обов'язок інших людей? Одні стверджують, що держава не повинна втручатися в справи родини, тому що це сфера приватного життя. Інші доводять, що важливіше, щоб права жінок були захищені.

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ проголошує Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави для того, щоб кожна людина і кожен орган суспільства, постійно маючи на увазі Декларацію, прагнули шляхом навчання і освіти сприяти повазі цих прав і свобод.

Стаття 1 Право на рівність

Стаття 2 Свобода від дискримінації

Стаття 3 Право на життя, на свободу і на особисту недоторканість

Стаття 4 Свобода від рабства

Стаття 5 Свобода від катувань і жорстокого чи такого, що принижує особисту гідність, поводження

Стаття 6 Право на визнання правосуб'єктності

Стаття 7 Право на рівність перед законом

Стаття 8 Право на ефективне відновлення в правах

Стаття 9 Свобода від довільного арешту, затримання чи вигнання

Стаття 10 Право на гласний із дотриманням усіх вимог справедливості розгляд справи

Стаття 11 Право на дотримання презумпції невинності

Стаття 12 Свобода від втручання в особисте і сімейне життя; право на недоторканність житла і таємницю кореспонденції

Стаття 13 Право на вільне пересування в межах країни і вільний виїзд із країни

Які права людини були включені в обидва списки?

Які права людини, згадані в декларації, не були включені в список вашою групою?

Які права, не згадані в декларації, були включені в список вашою групою?

Протестом проти чого стала Загальна декларація прав людини?

У чому велике значення Загальної декларації прав людини?

Чи вважаєте Ви, що різні країни повинні разом виробляти стандарти прав людини? Якщо так, то чи повинні вони створювати суди і комісії, щоб забезпечити дотримання вироблених угод? Які аргументи "за" і "проти" цього?

Стаття 14 Право на притулок в інших країнах від переслідування

Стаття 15 Право на громадянство і зміну громадянства

Стаття 16 Право на одруження і заснування сім’ї

Стаття 17 Право на приватну власність

Стаття 18 Право на свободу думки і релігії

Стаття 19 Право на свободу переконань і отримання інформації

Стаття 20 Право на свободу мирних зібрань і асоціацій

Стаття 21 Право на участь в управлінні своєю країною і вільні вибори

Стаття 22 Право на соціальне забезпечення

Стаття 23 Право на гідну працю і на вступ у профспілку

Стаття 24 Право на відпочинок і дозвілля

Стаття 25 Право на гідний рівень життя

Стаття 26 Право на освіту

Стаття 27 Право на участь у культурному житті суспільства

Стаття 28 Право на соціальний порядок, при якому права і свободи можуть бути цілком здійснені

Стаття 29 Обов'язки перед суспільством, у якому можливий повний і вільний розвиток особистості

Стаття 30 Право на свободу від зазіхання на права, викладені в Декларації

Відповіді на завдання N1: Права людини

Рекомендується робота в маленьких групах для того, щоб продемонструвати, що нескладно дійти згоди в питаннях, які стосуються прав людини. Групи повинні складатися з п'яти чоловік, але можлива робота як у менших, так і в більших групах. Очевидно, чим більша група, тим більше часу буде потрібно для того, щоб прийти до спільної думки по десяти пунктах. Для досягнення консенсусу методика Дельфі дуже зручна. За цим методом кожен учень у групі оцінює кожне

Після обговорення з учнями Загальної декларації прав людини й історії її створення, підкресліть, що, незважаючи на культурні розбіжності, багато народів підписали декларацію і тим самим прийняли зобов'язання дотримуватись прав своїх громадян.

Міжнародні пакти і конституційна законність у США

З 1948 року США відіграють найважливішу роль у розробці міжнародних документів по правах людини. За прикладом американської конституції створювалися конституції і закони багатьох країн.

Звичайно, між положеннями і реальним застосуванням норм Конституції США і міжнародних угод по правах людини існують як не значні, так і принципові розбіжності. По-перше, багато прав, не записані в Конституції США (але захищені американським законодавством і конституцією), включені в текст міжнародних документів. По-друге, багато прав, зафіксовані в Конституції США, охоплюють більш широкий спектр, аніж права, задекларовані в міжнародних документах. Нарешті, американський Конгрес робить лише перші кроки, щоб надати своїм громадянам права, записані в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. І є права, що залишаються нездійсненою мрією американців. Це такі, наприклад, як право на гідне житло, освіту й охорону здоров'я.

Безперечно, конституційна законність США зіграла вирішальну роль у формуванні міжнародних стандартів прав людини, особливо в галузі громадянських і політичних прав. Але вона мало що зробила для практичного застосування цих норм. США ратифікували лише один з основних договорів про права людини, розроблених під егідою ООН: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Однак у вересні 1995 року США ратифікували конвенції: про запобігання і покарання злочинів геноциду; про заборону катувань, іншого жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, ставлення; про знищення усіх форм расової дискримінації. США підписали також і кілька інших пактів. Так, ще адміністрація президента Картера підписала Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, але до сьогоднішнього дня він так і не ратифікований Сенатом. Міжнародна конвенція про знищення усіх форм дискримінації жінок також була підписана і представлена на розгляд Сенату. Її спіткала та ж доля, що і Конвенцію про права дитини. Обидва документи дотепер не ратифіковані Сенатом.

Підписані американською адміністрацією договори можуть бути використані судом тільки в тому випадку, якщо вони визнані "самодостатніми", тобто досить чіткими, щоб бути використаними без прийняття яких-небудь нових законодавчих актів.

У 1988 році пан Нкубе звинуватив владу в незаконності дій. Верховний суд Зімбабве повинен був вирішити: чи є покарання дорослого правопорушника чоловічої статі батогом "нелюдським чи

таким, що принижує людську гідність", тобто чи порушує воно Конституцію країни. Гарантоване Конституцією Зімбабве право практично точно повторює Статтю 5 Загальної декларації прав людини і Восьму Поправку Конституції США про жорстокі і незвичайні форми покарання. Суддя Габбей вивчив законодавство Австралії, Канади, Великобританії, США й інших країн з цього питання. Особливу увагу він приділив застосуванню Восьмої Поправки при прийнятті рішень Верховним судом США. Роз'ясняючи свою позицію щодо тілесного покарання, Суддя Габбей використовував витримки з Восьмої Поправки Конституції США і визначив такий вид покарання як несумісний із загальноприйнятими нормами пристойностей, що знаменують прогрес у розвитку суспільства.

ООН дає своє визначення геноциду:

Кожна з нижчеперелічених дій, вчинена з метою знищити цілком чи частково національну, етнічну чи релігійну групу, такі, як: (а) убивство членів групи; (б) здійснення дій, що потягли за собою серйозні фізичні чи психічні травми членів групи; (в) навмисне створення таких умов життя для групи, що спричинять зникнення групи в цілому чи її частини; (г) вжиття заходів, спрямованих на припинення дітородіння в групі; (д) насильницька передача дітей однієї групи іншій групі.

У 1948 році ООН прийняла Міжнародну конвенцію про знищення усіх форм геноциду. Під цією конвенцією поставили свої підписи представники 43 країн. Відповідно до неї "ті, хто чинить злочин геноциду... повинні понести покарання, незалежно від того, чи є вони правителями, відповідальними за дотримання конституції країни, державними діячами чи приватними особами". Лише через 42 роки, у 1986 році, ця конвенція була ратифікована Сенатом США. Тоді ж злочин геноциду і покарання за нього були включені в Кримінальний кодекс США. У той же час деякі спостерігачі вказують, що американська адміністрація усе ще не бажає визнавати геноцидом окремі злочини, такі, наприклад, як недавні масові убивства племенем хуту своїх супротивників із племені тутсі в Руанді. Інші ж говорять, що якби США визнали ці злочини геноцидом, то їм довелося б почати більш рішучі заходи, до яких вони наразі не готові.

Міжнародні пакти і конвенції украй важко запровадити в життя. І в цьому їхнє лихо. По-перше, для того щоб поставити за обов'язок країні виконувати ту чи іншу умову документа, необхідно, щоб країна підписала і ратифікувала цей документ. По-друге, деякі країни можуть підписати документ, але ратифікувати його з застереженнями. Такі застереження найчастіше обмежують масштаб участі в дотриманні положень документа. По-третє, країна повинна підписати додатковий документ, що передбачає механізм подачі скарг як для громадян, так і для уряду.

Прекрасним прикладом вищесказаного служить Додатковий Протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що дає можливість кожному громадянину скаржитися в Комітет із прав людини при ООН. До цього заходу можна вдатися, якщо громадянин вичерпав усі способи захисту своїх прав усередині країни. Не виключено, що така вимога обмежує можливість громадянина звернутися зі скаргою. До того ж країна має право в будь-який час відмовитися від дотримання протоколу, відкликавши свій підпис. Ці обмеження дозволяють поставити під сумнів здатність ООН бути гарантом дотримання прав людини. Незважаючи на те, що США підписали Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, вони не підписали Додатковий Протокол до нього.

Регіональні декларації, такі, як Європейська конвенція захисту прав людини й основних свобод, також покликані підсилити контроль. Наприклад, Європейська конвенція заснувала Європейську комісію з прав людини і Європейський суд з прав людини, що розглядають скарги приватних осіб, неурядових організацій чи груп, що вважають себе жертвами порушення статей конвенції. У Північній і Південній Америці, Африці, існують свої конвенції і суди; але ефективність їхньої роботи набагато нижча від європейських інститутів.

Поговоріть про те, як контролюється виконання пактів і конвенцій. Як уже було сказано раніше, дотримання єдиного пакту, підписаного і ратифікованого США - Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, - не контролюється американськими судами. Сьогодні не можна поставити за обов'язок тій чи іншій країні дотримуватися права людини, навіть якщо вона підписала відповідні пакти. Тому деякі спостерігачі запропонували створити міжнародні механізми контролю за дотриманням прав людини, такі, як Уповноважений Комісар ООН з прав людини. Інші говорять, що кращим захистом громадян від порушення прав людини будуть сильні механізми, такі, як комісія з прав людини, національний білль про права людини і спеціалізований суд. На думку третіх, ніякі законодавчі акти не зможуть змінити людей, а отже, потрібно боротися за дотримання прав людини в окремо узятій країні, просвіщаючи її народ.

Юридичні і моральні права

1. Юридичне право - це право, записане в законі, дотримання норм якого може вимагатися судами даної держави. Моральне право - це право, засноване на головних принципах моралі того чи іншого суспільства і залежне від культурних, а в деяких випадках і релігійних цінностей. Якщо моральні права не записані в законах держави, то вони навряд чи можуть бути захищені в судовому порядку. Звичайно, може бути і так: конкретне право захищається законом, але закон не дотримується. І така ситуація зустрічається досить часто.

2. Для багатьох людей деякі юридичні права не є моральними правами. Хорошим прикладом можуть служити урядові програми із захисту представників тих груп, що у минулому піддавалися дискримінації. Опоненти таких програм вважають, що віддавати перевагу кому-небудь за ознакою раси чи статі аморально.

3. Прикладом морального права, що, на думку багатьох людей, не повинно бути юридичним правом, є право на аборт. Супротивники абортів говорять, що ще ненароджена дитина має право на життя і що це право, як і інші юридичні права ненародженої дитини, повинні бути захищені законом. Прихильники ж абортів вважають, що не дозволити жінці робити зі своїм тілом, що вона хоче, - аморально.

Можна провести з учнями рольову гру на тему юридичних і моральних прав. Після кожної сценки глядачі можуть спробувати визначити, які права були в ній зображені.

1. Прийшов час використовувати список прав, складений у ході виконання Завдання №2, і розбити усі права на три категорії. Нижче наведено зразок списку громадянських і політичних прав (чи прав, націлених на захист свободи). Можна перевірити, чи розуміють учні основні ідеї і термінологію, що використовується у прикладах.

* право на участь в управлінні країною

* право на життя, на свободу і на особисту недоторканність

* право на свободу слова і таємницю кореспонденції

* право на рівність перед законом

* право на гласний і з дотриманням усіх вимог справедливості розгляд справи

* свобода від довільного арешту, затримання чи вигнання

* право на дотримання презумпції невинності

* воля від катувань і жорстокого чи такого, що принижує особисту гідність, покарання

* право на недоторканність житла

* право залишати будь-яку країну і повертатися у свою власну

* право на свободу від дискримінації

* право на свободу мирних зібрань і асоціацій

* право на приватну власність і її захист

Перелік соціальних і економічних прав (чи прав, націлених на забезпечення безпеки):

* право на працю

* право на рівну оплату за рівну працю

* право на вільний вибір роботи

* право на гідне житло і харчування

*право на медичну опіку, необхідну для підтримки здоров'я

* право на безкоштовну освіту

* право створювати професійні спілки і входити у професійні спілки

* право на справедливу і задовільну винагороду, що забезпечує гідне існування людини і її сім’ї

* право батьків на пріоритет у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей

* право на забезпечення на випадок хвороби і старості

Незважаючи на те, що в Загальній декларації прав людини зафіксована невелика кількість прав на сприятливе навколишнє середовище, а також культурних прав і прав на розвиток, до цієї категорії можна віднести і такі:

* свобода від забруднення навколишнього середовища й іншої діяльності, що завдає шкоди навколишньому середовищу

* право на чисте і сприятливе для здоров'я навколишнє середовище

* право на безпечне навколишнє середовище

* право жити в країні, здатній розвивати свою економіку без втручання інших країн

* право вільно брати участь у культурному житті суспільства, насолоджуватися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користатися його благами.

Права на розвиток

Документи ООН про правах людини хоча б побічно визнають право на розвиток: у статті 28 Загальної декларації прав людини; у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, що "визнає право кожної людини на гідний рівень життя", і в Декларації про соціальний прогрес і розвиток (1986 рік), у якій говориться, що "усі народи і всі люди повинні мати право на досягнення соціального прогресу й у свою чергу повинні вносити в нього свій внесок".

2. Деякі права людини важко чітко віднести до того чи іншого класу.

* Волю від дискримінації часто відносять як до політичних прав, так і до соціальних і економічних

* одні вважають волю віросповідання і волю збор політичними правами, інші - соціальними

* право на створення профспілки і вступ у профспілку може бути віднесене як до політичних, так і до економічних прав, тому що профспілки відіграють важливу роль у політичному житті і тому що воля збор - політичне право.

3. У США в список обов'язків громадянина можуть бути включені обов'язок брати участь у виборах, у політичному житті країни і брати участь у суді присяжних.

На сьогоднішній день у США багато хто вважає, що люди дуже зацікавлені у своїх правах і мало цікавляться своїми обов'язками. Деякі відносять це на рахунок переоцінки цінностей і падіння моралі, а інші говорять, що люди понад усе піклуються про власне благополуччя і не цікавляться життям суспільства в цілому.

Вважається, що Африканська хартія трактує обов'язки громадянина із соціалістичної чи ком’юнітарної точки зору на противагу надміру індивідуалістичному підходу американців. Поцікавтеся в учнів, чи вважають вони, що індивідуалізму в американців занадто багато, чи можливо, цей індивідуалізм і робить США сильною державою.