1.2.  Особливості педагогічної системи заочно-дистанційного навчання

Загальновідомо, що навчальний процес є ефективним, якщо він побудований як цілісна сукупність циклів пізнання, структурно-ієрархічне упорядкування яких на основі діагностики проміжних і підсумкових результатів забезпечує цілісну технологію навчального пізнання. Будь-який цикл навчання містить у собі три компоненти: ціль (для чого навчати), зміст (чому навчати) і процес засвоєння (як навчати) [Н.Ф.Тализіна].  Тому кожен цикл навчання як елемент цілісної системи повинен забезпечувати актуалізацію опорних знань і мотивацію до навчання; формування нових понять і способів дій; застосування засвоєного в системі різнорівневих завдань, що завершуються діагностичним контролем і корекцією знань, умінь і навичок людини, що навчається у відповідності з освоюваним змістом. Реалізація циклів навчання може відбуватися за різними схемами: “ознайомлення – засвоєння – повторення – застосування” (пояснювально-ілюстративне навчання); “пред'явлення – засвоєння – перевірка” (програмоване навчання); “формування понять – узагальнення і висновки – застосування узагальнень” (проблемно-розвиваюче навчання) і ін.Порно чат http://www.nabalkone.com/sexvideochat/ - бесплатный секс чат.

При виборі виду, методів і форм навчання варто керуватися універсаліями педагогічної психології (хто, що, кому, як і навіщо викладає) і особливостями предметної області. У дистанційному навчанні навчальний курс орієнтований, в основному, на самостійне вивчення. Людину, що опановує навчальний курс, правильніше називати не “тим, якого навчають,”, а “тим, хто вчиться”, оскільки в ДН він в більшій мірі виступає як суб'єкт навчальної діяльності, а в меншій - як об'єкт впливів викладача. Індивідуальна навчальна діяльність може бути ефективною лише у випадку дотримання принципу посильності в навчанні, що зв'язано з різнорівневими учбово-пізнавальними можливостями осіб, що навчаються, їх учбово-пізнавальними здібностями й уміннями. Викладач, створюючи курс, повинен орієнтуватися на визначений рівень посильності з орієнтацією на самоосвітню діяльність того, хто навчається. Найчастіше обирається деякий середній рівень, і навчання будується за принципом “від простого до складного”, але теорія і практика показують, що не завжди це є кращим рішенням. Можна проектувати курс, керуючись принципом навчання на високому рівні складності [Л.В.Занков] і припускаючи цілком самостійне вирішення поставлених перед студентом навчальних завдань, супроводжуючи його інструкцією з навчання. Навчання в такому випадку буде носити активний та творчий характер. Однак, користаючись інструкцією з навчання, не кожен учень здатен опанувати необхідний матеріал. Таким людям необхідна допомога і консультації, а в окремих випадках – індивідуальне подання “твердого” алгоритму засвоєння навчального матеріалу чи окремих його фрагментів. Тут виявляється актуальність одного з найважливіших завдань викладача – керування учбово-пізнавальною діяльністю студентів, і можуть бути застосовані різні підходи до її вирішення. Останнім часом найбільш популярною в даному аспекті є ідея повного засвоєння, яка полягає в тому, що всі учні цілком здатні засвоїти необхідний навчальний матеріал, і задача педагога тут – забезпечити навчальний процес таким чином, щоб дати кожному учню таку можливість.