1.1. Поняття та особливості психологічного забезпечення адаптаційного періоду

Теоретичне осмислення психологічного забезпечення адаптаційного періоду (ПЗ АП) слід розпочати, на наш погляд, з аналізу сутності, змісту та структури понять “психологічне забезпечення”, “адаптація”, “адаптаційний період”. Відповідно до наказу Міністра оборони України від 05.05.1999 року №142 “Про затвердження Концепції морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України” психологічне забезпечення визначене як комплекс заходів щодо формування, підтримання та відновлення у особового складу психологічних якостей, які забезпечують високу психологічну стійкість військовослужбовців, готових виконувати завдання у будь-яких умовах обстановки. [12].

Отже, іншими словами можна сказати, що це комплекс заходів впливу на психіку особистості для досягнення певної мети. Для того, щоб з’ясувати як можна цілеспрямовано і ефективно впливати на психіку, звернемось до відповідних літературних джерел, які пояснюють поняття “психіка особистості”.

Процес розвитку уявлень про психіку людини розділяють на два періоди – донауковий і науковий. Перші наукові уявлення про психіку людини з’явилися ще у стародавньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони знайшли своє відображення у працях філософів, медиків, педагогів. Значний внесок у пояснення психіки особистості було зроблено арабомовною наукою. У працях відомого лікаря Ібн-Сіни (прибл.980-1037) на сонові досягнень східної медицини та медичної практики викладене матеріалістичне вчення про психіку особистості. Психіка визнавалась ним як явище, залежне від мозку. Його ім’я стоїть за відомою легендою про лікаря, який визначив душевну причину тілесного виснаження юнака. Ібн-Сіна надавав великого значення вихованню, завдяки якому здійснюється вплив на психіку, а через неї на стійкість організму, зміцнення почуттєвої сфери людини.

У праці І.М.Сєченова (1829-1905) “Рефлекси головного мозку” психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, де збирається і перероблюється інформація про світ. Психічні явища – це відповіді мозку на зовнішні і внутрішні подразники.

Такими чином, психіка – необхідний механізм сигналізації, орієнтації, організації поведінки, що покращує умови життя особистості.

“...Психічні явища, психічна діяльність, психічні властивості людей виступають детермінованими умовами (і способом) життя людей... психічні явища обумовлюють поведінку і діяльність людини”. Обумовленість поведінки людини факторами середовища і станом організму ставить питання про побудову логічних схем такого взаємовідношення.

Коротко визначившись з поняттям психіки, слід дати відповідне визначення таким поняттям як “адаптація”, “адаптаційний період”, які визначені у відповідних джерелах найбільш повно.

У психологічному словнику (Петровський А.В., Ярошевський М.Г.) адаптація (від латинського adaptimus – пристосування) визначається, як пристосування будови і функції організму... Процеси адаптації спрямовані на забезпечення рухомого, рівноважного стану будь-якої системи, що зберігається шляхом її протидії зовнішнім і внутрішнім факторам, які порушують цю рівновагу... Вирішальну роль в успішності адаптації до екстремальних умов відіграють процеси тренування, функціональний, психічний і моральний стан індивіда [26].

Аналогічну думку з деякими структурними уточненнями висловлює і відомий психолог Платонов К.К., який під адаптацією розуміє пристосування організму, особистості, чи групи до зовнішніх умов, що змінилися. Відрізняють адаптацію фізіологічну (при включенні в нову групу), професійну (при включенні в нові умови праці) [18].

В психологічному словнику під ред. В.П.Зінченко, Б.Г.Мещерякова розглядаються два спектри адаптації : біологічний – як загальний для людей і тварин щодо пристосування організмів до стійких і змінних умов середовища; психологічний – пристосування людини, як особистості до існування в суспільстві у відповідності з вимогами цього суспільства і з власними потребами, мотивами та інтересами [27].

У словнику-довіднику термінів з конфліктології дається поняття адаптації соціально-психологічної. яка пов'язана з включенням особистості у систему стосунків, що склалися в колективі. Процес соціально-психологічної адаптації, в першу чергу, залежить від індивідуальних особливостей особистості, бажання пристосуватися у колективі, тобто прийняти певну соціальну і професійну роль, змінити деякі неприйнятні для цього колективу свої звички. З іншого боку, швидкість процесу адаптації залежить від самого колективу, його морально-психологічного клімату, а також і бажання прийняти нового члена. Виникають протиріччя у сфері інтересів, бажань, цінностей колективу і особистості, що повинна стати його членом. Неадекватність цих факторів і небажання пристосуватися до ситуації деформує стосунки між членами колективу й негативно впливає на спільне виконання завдань і т. ін. [32].

Відповідний внесок в розробку проблеми адаптації зробили і військові вчені. Так , військовий організму і особистості у відповідності з новими вимогами, що дозволяє ефективно оволодівати військовою професією. А зміст адаптації визначає, як складний багаторівневий багатосторонній і динамічний процес перебудови споживчо-мотиваційної сфери і комплексу вмінь, навичок, звичок, розширення і поглиблення орієнтаційної основи навчальної, службової і громадської діяльності.

Цей процес завершується по мірі накопичення військовослужбовцем індивідуального досвіду і його удосконалення, що призводить до послідовного зростання адаптованості до умов і різних видів діяльності.[34]

Дяченко М.І вважає, що позитивний ефект адаптації це відносна відповідність стану і поведінки людини впливам зовнішнього середовища.[10]

Афонін Е.А. висловлює думку про те, що пристосування до армійських умов здебільшого характеризується формуванням військово-професійної адаптації, найважливіші аспекти якої – це адаптація до життя в умовах малої військової групи, до регламентованого способу життя, до вимог військової спеціальності та нових умов харчування [4].

Подоляк Я.В. трактує адаптацію, як зміну психіки особистості під впливом нових факторів оточуючого середовищами [22].

Доленко Ю.М. пов'язує адаптацію з активним пристосуванням індивіда до змінного середовища [9].

Аналіз представлених понять, а також іншої психолого-педагогічної, соціально-психологічної літератури показує, що в розумінні сутності адаптації молодої людини до нових умов життєдіяльності є декілька основних підходів. Одні автори вважають адаптацію процесом "вживлення", " пристосування". Інші – процесом активного засвоєння, особистістю соціального досвіду, оволодіння новими соціальними ролями. В тому та іншому випадках, на наш погляд, мають місце односторонні підходи до розуміння сутності адаптації.

"Пристосування" є формою адаптації людини, як організму. Адаптація ж її як особистості може протікати і в пристосувальній формі, і в формі активного оволодіння новими умовами, і видами діяльності. Ще один підхід інтегрує в собі два попередніх, за якими адаптація є процесом одночасного пристосування людини до нових умов життєдіяльності і активного засвоєння нею соціального досвіду. Що більше розвинуті соціальні якості особистості і, чим більше вони відповідають характеру та умовам наступної діяльності, тим активніше протікає адаптація людини до неї і навпаки.

Таке розмаїття поглядів на сутність і структуру адаптації збагачує уявлення про цей феномен, і водночас ускладнює процес втілення цього багатого теоретичного матеріалу у військову практику.

У військовому колективі, окрім об'єкта адаптації, що активно, чи пасивно пристосовується до нових умов, з'являється опосередковано і суб'єкт, який має цю адаптацію забезпечувати, управляти нею. У військовому підрозділі – це командир і його заступник з виховної роботи, їхня діяльність повинна бути спрямована на ефективне досягнення результату процесу адаптації адаптованості військовослужбовця до нових умов служби і різних видів військової діяльності.

В обов’язках заступника командира роти з виховної роботи, в ст. 116 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у прямій постанові передбачено: “Забезпечувати соціально психологічну адаптацію військовослужбовців до умов служби з урахуванням їх спеціальності та індивідуальних психологічних особливостей” [33].

У зв’язку з вищевикладеним відповідно змінюється і суть поняття “адаптація”, яке певною мірою тепер містить в собі забезпечення цього процесу з боку командирів, їх заступників з виховної роботи, включає риси управлінського, організаторського характеру і певні аспекти технологічної та алгоритмічної діяльності. До того ж слід мати на увазі і таке, що певні складові умов служби, до яких пристосовується молодий військовослужбовець, можуть лише в тій чи іншій мірі відповідати статутним вимогам. Тому діяльність командира не повинна обмежуватись тільки забезпеченням ефективного процесу пристосування до них. Необхідно також активно впливати на самі умови служби, оптимізувати їх.

Далі розглянемо поняття адаптаційного періоду. Для входження у нормальне функціонування у новій незвичній обстановці потрібен певний час – адаптаційний період. Завершальною фазою адаптаційного періоду повинно бути відчуття звичності умов, врівноваження і стабільності становища.

Отже, адаптаційний період визначається як часовий період, за який проходить процес адаптації військовослужбовців до певного виду діяльності. Виходячи із цього необхідно зазначити, що адаптаційний період може наступати з початком будь-якої діяльності, яку військовослужбовець розпочинає уперше. Часовий відрізок адаптаційного періоду залежить від ступеня складності діяльності та індивідуальних особливостей військовослужбовця.

Виходячи з вище викладеного, психологічне забезпечення адаптаційного періоду – є науково обґрунтована, технологічно визначена діяльність командира щодо забезпечення ефективного пристосування військовослужбовця до регламентованих вимог і умов військової діяльності, а також оптимізація цих умов в інтересах підтримання військовослужбовців в стані високої бойової готовності шляхом цілеспрямованого впливу на його психіку.

Можна дещо розширити це визначення, розмежовуючи пристосування організму і особистості, підсилити управлінський аспект і дати його в такому варіанті:

Психологічне забезпечення адаптаційного періоду – науково обґрунтована, технологічно врівноважена діяльність командира (командування) із забезпечення ефективного процесу перебудови функціональних систем організму і особистості військовослужбовців, сприяння якнайшвидшому і менш болісному пристосуванню до нових умов і вимог служби, військової діяльності шляхом формування, підтримання підрозділу в стані високої бойової готовності та морально-психологічної рівноваги. Зупинимося на першому визначенні і проаналізуємо його ключові елементи, дамо коротку характеристику змісту кожного з них.

1) Технологічно визначена діяльність командира (командування):

– по-перше – повинна містити в собі цільовий компонент як системостворюючий, причому цілі повинні охоплювати весь процес, бути поставлені так чітко і однозначно, щоб завжди можна було визначити ступінь їх досягнення ( носити діагностичний характер);

по-друге, передбачати проектний компонент, який визначає структуру і зміст психологічного забезпечення адаптаційного періоду та алгоритм його реалізації в часовому діапазоні;

по-третє, забезпечувати принцип цілісності, тобто, гармонійної взаємодії всіх елементів технології психологічного забезпечення адаптаційного періоду військовослужбовців.

2) Забезпечення ефективного процесу пристосування:

– по-перше, ефективність процесу спрямована на високий кінцевий результат. Кінцевий результат – певний рівень адаптованості військовослужбовця, який треба вміти визначити по всіх складових, тобто порівняти з відповідними, еталонами. А виходячи з результативно-витратної концепції ефективності цей результат слід співвіднести з часовими витратами на його досягнення;

– по-друге, розробка еталонних показників адаптованості передбачає створення відповідної системи критеріїв, що характеризуватимуть адаптованість військовослужбовців строкової служби з якісного боку;

– по-третє, визначення реального стану адаптованості військовослужбовців по відношенню до еталонного, потребує впровадження відповідного механізму оцінювання, як по кожному з критеріїв, так і системи в цілому;

– по-четверте, забезпечення ефективного процесу адаптації передбачає, безумовно, систематичний аналіз рівня адаптованості і регулятивну діяльність командира, спрямовану на отримання високого кінцевого результату а короткі строки.

3) Оптимізація умов військової служби включає основні структурні складові умов військової служби:

– побутові умови;

– морально-психологічні умови;

– матеріально-технічні умови.

Щодо їх оптимізації, то з побутовими і матеріально-технічними умовами більш-менш зрозуміло, і досвідчені командири постійно їх покращують, удосконалюють матеріально-технічну базу, поліпшують побутову сферу особового складу відповідно до розроблених у військових командуваннях (ОК,ОТК) рекомендацій, які є достатньо технологічними. Стосовно оптимізації морально-психологічного стану (МПС) в підрозділі, то це питання не менш складне, ніж проблема психологічного забезпечення адаптаційного періоду, хоча загальний алгоритм оптимізації морально-психологічного стану принципово не відрізняється від зазначеного раніше, починаючи з уточнення суті і структури цього феномену.

Таким чином, ми розглянули ключові складові поняття" психологічного забезпечення адаптаційного періоду", їх взаємозв'язки і т .ін., і вийшли на внутрішню сутність дуже складного, багатомірного і різностороннього забезпечення, яке у нашому трактуванні може претендувати на певну органічну цілісність.

Щодо структури психологічного забезпечення адаптаційного періоду, то на наш погляд, доцільно розчленувати цей цілісний процес на основні складові адаптації: побутову, військово-технічну, морально-бойову, соціально-психологічну, фізіологічну і суспільну, кожна з яких має своєрідність, самостійність, а також відповідні зв'язки з усіма іншими.

Адаптаційний період бажано розглядати в часовому діапазоні за періодами служби: курс молодого бійця (КМБ) – до 1 місяця, перший період – до 6 місяців, другий період – до 1 року, третій період – до 1,5 року, і в тому є певний сенс. Кожен з визначених періодів має свої особливості, а момент переходу з одного в інший (звільнення – призов) є, так би мовити, своєрідний пік, на якому розриваються сталі зв'язки, певною мірою втрачається здобута цілісність, змінюються соціальні ролі строковослужбовців і т. ін., тобто завершується один з циклів психологічного забезпечення адаптаційного періоду і починається інший, але вже на новому вищому витку спіралеподібного діалектичного, розвитку.

Успішність виконання військовослужбовцями своїх функціональних обов’язків у будь-який адаптаційний період передбачає наявність у них професійно значущих якостей особистості, формування яких відбувається як у процесі цілеспрямованого психологічного впливу, так і у результаті дії усієї сукупності умов макро– і мікросоціального оточення. Принципово важливим для становлення майбутнього фахівця є етап пристосування до умов професійної діяльності. В процесі соціально-психологічної адаптації до вимог військової діяльності важливу роль відіграє психологічне забезпечення саме адаптаційного періоду.

Отже, психологічне забезпечення повинно мобілізувати військовослужбовців на виконання конкретних завдань службової діяльності, формування у них свідомого ставлення до виконання цих завдань. Зміст психологічного забезпечення адаптаційного періоду залежить від завдань, які ставлять перед військовослужбовцями військові частини, індивідуальних особливостей військовослужбовців та їх морально-психологічного стану (МПС).

Виходячи із вище сказаного, психологічне забезпечення адаптаційного періоду військовослужбовців строкової служби повинно ґрунтуватися на таких основних принципах:

• об’єктивній оцінці рівня морально-психологічного стану особового складу, врахування умов виконання покладених службових завдань;
• цілеспрямованості психологічного забезпечення на формування і підтримку необхідного морально-психологічного стану військовослужбовців;
• безперервності керованого впливу на свідомість, психіку і поведінку військовослужбовців, їх психологічного стану;
• диференційованому підході, визначеності змісту, форм і способів реалізації заходів психологічного забезпечення адаптаційного періоду з урахуванням індивідуальних особливостей військовослужбовців.

Система психологічного забезпечення адаптаційного періоду військовослужбовців включає у себе:

1. Планування психологічного забезпечення:

• оцінка морально-психологічного стану та підготовка висновків;
• підбір форм та методів психологічного забезпечення;
• розробка технологій використання обраних форм та методів психологічного забезпечення;
• планування заходів психологічного забезпечення адаптаційного періоду військовослужбовців строкової служби.

1. Управління психологічним забезпеченням:

• підбір сил, що залучаються до проведення заходів психологічного забезпечення;
• підготовка цих сил до практичної діяльності;
• забезпечення сил необхідними засобами здійснення психологічного забезпечення адаптаційного періоду;
• безпосередня участь у проведенні психологічного забезпечення;
• здійснення контролю за проведенням запланованих заходів;
• підведення підсумків діяльності та корекція.