Роман Мацюк. Фантасмагорія десятилітньої метушні. - Львів, 2001-2002.
Яким, на нинішній час, є підсумок проголошеної „незалежности“? Важніших здобутків декілька, і важко вибрати, які з них поставити на перше місце. Слід, напевне, почати зі збереження раси. Не знаю, чи в Р´осії нині зводять пам'ятники Ульянову, але ризикну твердити, що Комінтернівська раса знайшла притулок і час для мімікрії саме на території „Україна“. І в її тілі. Далі. Дуже сильно виграла Р´осийська держава від перенесення українсько-московських міжетнічних проблем в тіло „Незалежної“. Коли за часів СССР галицький націоналіст вважався ворогом Радянського Союзу і безликого радянського народу, то нині йому залишається лише один вибір: або стулити рота і мовчати, або ризикнути виступити „розкольником“ проти рідно-державного українського Кацапа. З міркувань „державницьких“, націоналіст на десять років проковтнув язика, і підставив християнську щоку, – що дало підстави як „першому“, так і другому Президентам кичитись своїми заслугами на ґрунті „злагоди“. Кролика з удавом.
До здобутків епохи „незалежности“ можемо віднести і остаточну міжнародну дискредитацію останнього оплоту самостійницької ідеології: що буцім-то міф про державотворчі здібності української інтеліґенції має хоча-б якісь підстави.
Для самої Р´осії „незалежність“ України не має принципового значення. Свого часу голова Спілки промисловців Р´осії, пан Вольський приблизно ось як відповів на питання, як він оцінює вихід України з рубльової зони: „Хтось виходитиме з зони, хтось прийде в зону – це не так важливо. Я знаю, що Росія не раз переживала потрясіння і виходила з них оновленою, – вийде і цього разу“. Що дійсно є життєво важливим для Москви, – то це підтримувати стан економічної безнадії та атмосферу безвиході в українському суспільстві. Що й успішно здійснюється стараннями низки буцім-українських урядів і втручанням до українських виборів. За плідної співпраці як з „першим“, так і з двічі йому наступним, Президентами.
„Перший“, опріч вже згаданих вище заслуг, до особливого свого доробку може додати припинення українізації чорноморської фльоти і статус автономії для Криму. Утворення СНҐ я не зараховую до особливих здобутків, ні до провалів. Запровадження „злагоди“ в суспільстві – теж. Впрочім, один пропагандистський „здобуток“ від Біловежських угод все-таки був. Відчуття зради та безнадії. До речі згадати, галасливі демократи в тім випадку навіть не пікнули. Правду кажучи, я був здивований. Вдруге я здивувався, коли віддали ракети. Знов – ані пари з уст. Втретє – коли пан Звяґільський з трибуни Верховної ради розповідав Україні, як він продає
стратегічні запаси. Реакції – зеро! Після того, коли я довідався, хто готував для Кравчука документи про СНҐ, дивуватися перестав. Протестують лише проти тих злочинів, до скоєння яких не були запрошені.Від „злагоди“ теж є певний хосен. Нині українські матері готові лягти трупом (особливо галичанські), лишень-би огородити своїх чад від участи в чеченській війні на боці визвольних сил. А ще років двадцять тому вони своїх дітей віддавали мовчки – правда, Московії. Як афґанське м'ясо. Для Московії нам не жаль останньої сорочки, навіть – останньої кровинки. Є й такі, що подібною жертовністю пишаються. У 1646му році Українці не соромились воювати за чужі інтереси під чужими прапорами при облозі фортеці Дюнкерк. Але це не були інтереси біологічного ворога України! Нині українським „залагодженим“ козакам і на думку не спало-б воювати за українські інтереси десь в українських колоніях Кубані чи Краснодарського краю.
У сфері економічної політики „Першому“ належиться пальмова гілка за заслуги створення тепличних умов для зародження антиукраїнської плутократії, виплеканої пізніше Другим і неправильно охрещеної як „олігархи“ при другому правлінні Другого. З вдаваним здивування, – мовляв, звідкіля вони взялись. Другий взагалі заслужив титул неперевершеного Комедіянта. На перше місце серед здобутків його діяльності можна сміливо поставити запровадження нових лінґвістичних засад в нормах спілкування: новий стиль мовлення – так званий кабінетно-телеґрафний, що будується виключно із займенників, прикметників та вигуків, – щоби абсолютно ніхто нічого не зміг пізніше розшифрувати; впровадження нормативного слова дякую до ненормативно-блатної фрази „я вас (тебе)…“; вживання абстинентської лексики, наприклад, – „вип'ю стакан водки і піду спати“ (в ніч виборів); „на троїх [з Плющем та Ющенком] завжди легше“, і подібне. До менш відомих здобутків належать успіхи військового будівництва: розпуск національної ґвардії та розміщення р´осийських носіїв ядерної зброї на теренах р´осийських баз в Криму. Спільні з неприятельською фльотою паради в честь слави русского оружия, і т.д. Спільні з Р´осією органи для боротьби з тероризмом (хто ще в Україні може стати терористом, як не рідний зневірений „електоратівець“?); спільна стратегічна оборона повітряного простору (від решти слов'ян, що є членами НАТО); загальне керівництво українськими таємними службами з берегів Москви-ріки. В галузі економіки – сприяння закоріненню р´осийського капіталу, в тім числі і виданням указів про утворення промислово-фінансових ґруп, де ніяк не накладалося жодних спеціяльних обмежень щодо капіталу нашого стратегічного неприятеля – Р´осії.
Виняткове сприяння поширенню р´осийського православ'я. Передання Київської Лаври до рук Антихриста – другий, після Біловежських угод, шоковий удар по свідомості українського суспільства, рівнозначний духовній руїні материкової України, розпачу та безвиході.
Як вислід десятилітнього „незалежного“ існування, з точки зору політичної економії, спостерігаємо розмоклого українського кізяка, який, повільно обертаючись, гойдається кільватером рґосийського іржавого корабля. З точки зору просто політики, маємо залізну завісу, яка наново опускається щораз більше на наших західних кордонах. Читач не вловлює слухом, наскільки фальшиво звучать будь-які заяви, чи то з боку українського истеблішменту,
чи західного, про „европейську інтеґрацію“? Як колись про світле комуністичне майбуття – стереотипно, збито, перестаріло, заїжджено, нудно, з якимсь ритуальним присмаком, і зовсім нереально. Наче схоластична фантазія сільського вчителя. З точки зору суспільної психології, маємо сформований „електорат“ в іпостасі української голоти, який жадає Москаля аж до виділення млосних соків. На Сході це відображається у підсумках голосувань, на Заході – закоханістю в рґосийську культуру, в р´осийський спосіб життя, в першу чергу – у р´осийську музику і кримінальне чтиво з життя р´осийської мафії. З точки зору „побудови громадянського суспільства“, маємо тотальний страх перед „правозахисними“ органами і стероризованість масою нерозкритих убивств. Якщо міліція не ловить злочинців, то це є вірний знак, що саме вона злочини і коїть. На зміну горбачовській гласності, коли хоч гавкати можна було досхочу, прийшла тотальна брехливість ЗМІ. Ця брехливість полягає не стільки у продукуванні неправди, скільки у мовчанці. Брак інтересу до вирішального, до важливого, до основного. Половина правди, як відомо, шкодить більше, як повна брехня. Пригадуєте великі статті про жорстокості міліції в час „гласності“? Що, інші люди днесь керують „правопорядком“? Економіка. Де, у яких часописах читач може ознайомитися зі статистикою розкрадання комунального господарства рідного міста? Де списки прізвищ найбагатших людей міста Львова? І звіт про їх пожертвування на заходи дерусифікації львівського урбаністичного середовища? Політика. У якій ґазеті найдете повний перелік антиукраїнських угод, складених Президентом України з неприятельською Росією? Може, ми з Вами уже давно заплановані на силос? Жодна ґазета, абсолютно добровільно, не має сили дозволити собі задоволення викрасти і опублікувати результати соціологічних досліджень (такі дослідження мусять провадитися нашими неприятелями – в противному разі з якого дива вони нами так добре керують?). Наприклад: скільки р´осийськомовних громадян України хотіли-би, щоби їх діти розмовляли мовою своїх українських предків; скільки неетнічних Українців згідні в майбутньому перейти на українську мову суспільного порозуміння; скільки русскоязычных вважає, що Україна майбутнього – це р´осийськомовна держава; якщо серед р´осийськомовних Українців є патріоти української України, – то скільки їх; які гроші та важелі впливу мають у розпорядженні всі перераховані ґрупи. Варіяцій море, але засоби громадянської інформації мовчать… Мовчанка спотворює картину. Тому мовчанка є злочином. Ніхто не переможе навпомацки. Або таке: як в окремому районі, скажімо, міста Лева, розмовляє злочинний світ. Якщо, наприклад, у Галицькому районі він розмовляє переважно по-р´осийськи, то це дало-б законну підставу у кожній школі повісити гасло, щось на зразок – „Пам'ятай, у нас бандити не розмовляють по-українськи!“До „здобутків“ псевдонезалежности слід віднести деполітизацію війська, запровадження всепродажницького світогляду у суспільстві, небувале нищення української мови – в тому розумінні, що знищено її сутнісну основу, властиву тільки їй психологію формування та вираження думки, власні механізми словотворення.