Оксана ШУРКО, Львівський національний університет імені Івана Франка
Трансформаційні процеси політичної системи України носять складний і неоднозначний характер та викликані, в першу чергу, докорінною перебудовою сутності, змісту та форми державного управління, системи політичної влади та політичних відносин. Саме у перехідні періоди кардинально змінюються світоглядні принципи буття, система цінностей та пріоритетів людини, ідеологічні норми. Тому, політична культура, яка включає в себе політичну свідомість та політичну поведінку, що є основними елементами її структури, виступає засобом, який безпосередньо впливає на прискорення, або ж уповільнення процесу трансформації.
Україна потребує докорінної зміни системи господарювання. Формально цей процес розпочався із внесенням змін у законодавство, у тому числі виборче, але реальних позитивних результатів на даний час це не принесло ( слід зазначити, що у політиці, на відміну, наприклад, від економіки, отримати негайний та вагомий результат від певних кроків, дій та рішень часто неможливо в силу специфіки цієї сфери буття). Сьогодні ж спостерігається надзвичайно затяжний процес організації роботи як представницького органу так і урядових структур. Це, на нашу думку, пов’язано з політичною культурою в першу чергу еліти, однією з основних функцій якої є управління та керівництво на всіх рівнях держави. Сучасна українська політична еліта, яка теоретично повинна була б закладати зміни у формуванні нового типу політичної культури через систему цінностей та взірців поведінки, служити еталоном для мас, в сучасних умовах не спромоглася чітко окреслити, визначити і розгорнути у певному векторі найоптимальніші, прогресивні кроки на шляху розвитку свого народу і держави. Рудименті залишки тоталітарної політичної культури дуже важко трансформуються в демократичні форми з огляду на те, що політична свідомість , з поміж інших елементів політичної системи, найповільніше видозмінюється. А це, в свою чергу, накладає відбиток і на типи, форми і зміст політичної поведінки та політичної діяльності. Задекларовані політичні цінності ще не стали базовими, довкола яких сформувалася б уся структура політичної культури, що дало б змогу засвідчити формування її нового типу (спираючись на типологію, запропоновану Г.Алмондом і С.Вербою, маємо на увазі активістський тип політичної культури).
Враховуючи результати останньої виборчої кампанії в Україні, аналізуючи її перебіг та використовуючи запропоновану польськими науковцями М.Хмаєм та М.Жмігродскі типологію політичної культури здійснену на підставі ставлення суб’єктів політичного життя до політичних цінностей, політичну культуру на сьогоднішньому етапі розвитку української держави можна визначити як дихотомізовану. Вона характеризується наявністю одночасно двох приблизно однаково значимих для громадян типів культур або субкультур та функціонує у суспільствах, що здійснюють перехід від одного стану до іншого. Вважаємо, що цей тип політичної культури сформувався під впливом конкретних цілеспрямованих дій політичної еліти, яка борючись за голоси електорату, маніпулюючи свідомістю громадян і вміло використовуючи певні політичні стереотипи, нав’язувала протилежні за декларативним змістом ідеології, добиваючись, таким чином, найбільш сприятливих для реалізації власних інтересів умов протікання політичних процесів загалом та виборчих зокрема. Соціокультурна поляризація, однією з причин якої виступає мовне питання, яке штучно було доведено до такої межі, зосереджує конфлікт на двох взаємовиключних позиціях, була вміло розіграна і використана під час виборчої кампаніі. Це пов’язано також з тим, що в політико-культурній орієнтації свідомості ще не остаточно викоренені етатистські уявлення, а ідеї ліберальної демократії, як зазначалось вище, носять декларативний характер. Позитивно змінити наявну ситуацію могли б одночасні перетворення у політичній, економічній, соціальній сферах при урахуванні культурно-духовного рівня розвитку суспільства, його ментальності. Та, нажаль, сучасна політична еліта настільки захоплена боротьбою за домінуюче становище у державі, що складається враження, ніби інтереси громадян, які вона повинна реалізовувати, виведені за межі її власних потреб та інтересів. Ще одним негативним моментом є відсутність чіткої законодавчої бази, яка б закріплювала та розмежовувала функції та компетенції гілок влади, центральних та місцевих органів влади, а це, в свою чергу, може призвести до політичної кризи.
Опубліковано у:
Формування органів влади як результат виборчого процесу 2006: Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції, Львів, 17 червня 2006 року / Укл.А.Романюк, Л.Скочиляс. – Львів: ЦПД ЛНУ ім.І.Франка, 2006. - С.20-21.