ГЕОПОЛІТИКА ТА ГЕОСТРАТЕГІЯ
При здійсненні амбіцій Америки на глобальну першість слід брати до уваги той факт, що політична географія і далі залишається критичним фактором у міжнародних справах. Здається, Наполеон колись заявив про те, що знати географію країни означає знати її зовнішню політику. Однак наше розуміння важливого значення політичної географії має бути пристосоване до нових реальностей влади.
Протягом майже всієї історії міжнародних відносин у центрі політичних конфліктів перебувало встановлення територіального контролю. Причинами більшості кривавих воєн, які точилися в епоху зростання націоналізму, було або задоволення національних амбіцій через надбання великих територій, або почуття національного приниження внаслідок утрати “священної” землі. Не буде перебільшенням сказати, що територіальні міркування були основним імпульсом, що спонукав нації-держави до агресивної поведінки. Імперії також будувалися шляхом ретельно продуманого загарбання чужих територій та утримання важливих географічних об'єктів, таких як Гібралтар, Суецький канал або Сінгапур, які правили за ключові пункти або плацдарми в системах імперіалістичного контролю.
Найекстремальнішим виявом зв'язку між націоналізмом і територіальними володіннями були дії нацистської Німеччини та імперіалістичної Японії. Спроби побудувати “тисячолітній рейх” пішли набагато далі від мети возз'єднання всіх германомов-них народів під одним політичним дахом і зосередилися також на прагненні одержати контроль над житницею України та інших слов'янських земель, чиє населення мало б постачати дешеву рабську силу
імперіалістичній метрополії. Аналогічним чином японці зосередилися на тому, що пряме територіальне володіння Маньчжурією, а згодом і важливими багатими на нафту островами голландської Ост-Індії мало велику вагу для реалізації прагнення Японії до національної могутності та глобального статусу. Так само протягом століть Росія ототожнювала свою національну велич із загарбанням територій, і навіть наприкінці XX ст. її зусилля утримати контроль над таким неросійським народом, як чеченці, котрі живуть неподалік від важливого нафтопроводу, виправдовується твердженням, що такий контроль має істотне значення для статусу Росії як великої держави.Національні держави і далі залишаються основними ланками світової системи. І хоча спад великодержавного націоналізму та занепад ідеології зменшили емоційний заряд глобальної політики, а ядерна зброя наклала значні обмеження на застосування сили, конкуренція, що базується на територіальному володінні, все ще домінує у світових справах, хоча в наш час її форми стають усе цивілізованішими. В такій конкурентній боротьбі географічне розташування залишається вихідним пунктом для визначення зовнішніх пріоритетів нації-держави, а розміри національної території також є одним із основних критеріїв статусу та могутності.
Однак для більшості національних держав питання територіальних володінь останнім часом втрачає свою гостроту. Хоча територіальні зазіхання все ще відіграють важливу роль у формуванні зовнішньої політики деяких держав, вони все більше зосереджуються на обуренні з приводу
недостатнього самовизначення етнічних братів, котрі, як вважається, позбавлені права возз'єднатися з “батьківщиною”, або на суперечках про уявні порушення сусідом прав етнічних меншин, аніж на прямих вимогах посилити національний статус шляхом завоювання територій.Правлячі національні еліти все більше починають усвідомлювати, що набагато важливіше значення у визначенні міжнародних позицій держави або її міжнародного впливу мають фактори, не пов'язані з територією. Економічний динамізм і його втілення в технологічному поступі теж може бути ключовим критерієм влади національної могутності. Чудовий приклад — Японія. І все ж таки географічне розташування і далі визначає безпосередні пріоритети держави — і чим більша її військова, економічна та політична могутність, тим більший радіус (що виходить за межі її безпосередніх сусідів) гео-політичних інтересів та впливу такої держави.
До недавнього часу провідні аналітики в галузі геополітики дискутували про те, чи наземна влада має більше значення, ніж влада на морі, і який конкретний регіон Євразії є життєво важливим для здобуття контролю над усім континентом. Один із найвидатніших аналітиків Гаролд Макіндер розпочав цю дискусію на початку нашого століття, послідовно розробивши концепції “ключової території” (куди
, як вважалося, входить увесь Сибір та більшість території Середньої Азії), а пізніше центрально-східноєвропейської “серцевини” як важливих плацдармів для здобуття контролю над континентом. Він популяризував свою концепцію “серцевини” відомою примовкою: “Хто править Східною Європою, той володіє Серцевиною; хто править Серцевиною, той володіє Світовим Островом; а хто править Світовим Островом, той володіє світом”.Геополітику взяли на озброєння деякі провідні німецькі політичні географи, для того щоб виправдати “дранг нах остен” своєї країни; в першу чергу це був Карл Гаусгофер, який пристосував концепцію Макіндера до стратегічних потреб Німеччини. Відлуння цієї концепції у набагато спрощенішому вигляді відбилося у закликах Гітлера здобути більший “життєвий простір” для німецького народу. Інші європейські мислителі першої половини століття передбачали зсув геополітичного центру тяжіння в східному напрямі, при цьому вважалося, що Тихоокеанський регіон, а надто Америка та Японія стануть, можливо, наступниками занепалого європейського домінування. Для того щоб запобігти такому зсуву, французький політичний географ Поль Деманжон — разом з іншими французькими політиками — виступав за зміцнення єдності між європейськими державами ще до початку другої світової війни.
Сьогодні головне геополітичне питання більше не полягає ані в тому, яка географічна частина Євразії є відправною точкою для домінування на континенті, ані в тому, чи континентальна держава має більшу вагу, ніж морська держава. Геополітика виросла з регіональних до глобальних масштабів, і при цьому панування над усім Євразійським континентом служить основою для глобальної першості. Сполучені Штати — неєвропейська держава — зараз тримають пальму міжнародної першості, і їхня могутність безпосереднім чином присутня на трьох околицях Євразійського континенту, з яких вони здійснюють могутній вплив на держави, розташовані у глибині Євразії. Але саме на цьому найважливішому у світі полі для гри рано чи пізно може з'явитися потенційний суперник Америки. Таким чином
, зосередження уваги на ключових учасниках і належна оцінка території має стати відправним пунктом для формування геостратегії США та довгострокового управління геополітичними інтересами Америки в Євразії.Отже, необхідно здійснити два головні заходи:
- по-перше, визначити динамічні в геостратегічному плані євразійські держави, які мають здатність спричинити потенційно важливе зміщення в міжнародному розподілі влади і зрозуміти, в чому полягають головні зовнішньополітичні цілі їхніх еліт та до яких наслідків можуть призвести їхні зусилля досягти цих цілей; визначити важливі з геополітичного погляду європейські держави, чиє розташування та/або існування справлятимуть каталітичний ефект чи то на найактивніших геостратегічних гравців, чи то на умови життя регіону;
- по-друге, сформулювати конкретні політичні цілі США з метою нейтралізації, кооптації названих вище гравців та/або контролю за ними, щоб зберегти та просунути вперед життєво важливі інтереси США і розробити всеосяжнішу геостратегію, яка пов'яже у всесвітньому масштабі конкретніші політичні заходи Америки.
Одне слово, для Сполучених Штатів євразійська геостратегія передбачає цілеспрямоване управління геостратегічно динамічними державами і дбайливе ставлення до гео-політично каталітичних держав у відповідності до подвійного інтересу Америки зберегти свою унікальну глобальну владу в короткостроковому плані, а в подальшому перетворити її на все більш організоване глобальне співробітництво. Якщо говорити про це термінологією, яка нагадує брутальні епохи стародавніх імперій, трьома великими імперативами імперської геостратегії є: запобігати зіткненням між васалами і боронити їх; забезпечувати добробут і лояльність підкорених; не допустити до об'єднання варварів.