АМЕРИКАНСЬКА ГЛОБАЛЬНА СИСТЕМА
Хоча провідна роль
Сполучених Штатів у сьогоднішньому світі мимоволі викликає аналогії з колишніми
імперськими системами, різниця між ними істотніша за аналогії. Вона виходить за
межі територіальних масштабів. Американська глобальна влада реалізується через
глобальну систему виключно американського зразка, яка віддзеркалює внутрішній
досвід США. Ключовим елементом цього внутрішнього досвіду є плюралістичний
характер як самого американського суспільства, так і його політичної системи.
Раніше імперії будувалися
аристократичними політичними елітами, і в більшості випадків ними правили по
суті авторитарні або абсолютистські режими. Переважна маса населення імперських
держав була або політичне байдужа, або, на пізніших етапах, заражена
імперіалістичними емоціями та задурманена імперіалістичною символікою.
Прагнення утвердити національну славу, тяжкі обов'язки “білої людини”,
“цивілізаційну місію”, не кажучи вже про можливості для особистого збагачення —
все це сприяло мобілізації підтримки імперіалістичним авантюрам та підтриманню
переважно ієрархічних пірамід імперської влади.
Ставлення американської
громадськості до виходу американської могутності у зовнішній світ було набагато
менш однозначним. Громадськість підтримала вступ Америки в другу світову війну
передусім унаслідок шоку, який вона пережила після нападу японців на
Перл-Харбор. Втягнення Сполучених Штатів у “холодну війну” спочатку не здобуло
гарячого схвалення — і ставлення американців дещо змінилося лише після блокади
Берліна та наступної війни в Кореї. Після завершення “холодної війни” вихід
Сполучених Штатів на світову арену як єдиної глобальної держави не породив
усередині країни глибокої самовтіхи, американці радше вимагали обмежити
американську відповідальність за події в зовнішньому світі. Опитування
громадської думки, проведені в 1995-у і 19% рр., свідчили, що громадськість
воліла, аби Сполучені Штати “ділили” свою глобальну владу з іншими державами, а
не користувалися нею монопольне.
Через ці внутрішні фактори
американська глобальна система робить наголос на методах кооптації (як у
випадку переможених суперників — Німеччини, Японії, а останнім часом навіть
Росії) значно більшою мірою, ніж це робили давніші імперські системи. Вона
також великою мірою опирається на здійснення непрямого впливу на залежні
іноземні еліти, здобуваючи значні вигоди від привабливості своїх демократичних
принципів та інституцій. Все вищезазначене підсилюється потужним, але
матеріально невідчутним впливом панування Америки в сфері глобальних
комунікацій, популярних розваг і масової культури, а також потенційно дуже
відчутної сили технологічної могутності Америки та її військової здатності
досягти будь-якої точки світу.
Культурне домінування — це
недооцінений аспект глобальної влади Америки. Хоч би що думали про її естетичну
цінність, американська мас-культура має магнетичну привабливість, особливо для
молоді всього світу, її привабливість, можливо, базується на гедоністичній
якості способу життя, який вона пропагує, проте її глобальна популярність
незаперечна. На американські телепрограми та фільми припадає майже три чверті
світового ринку. Американська поп-музика так само переважає, а американські
хобі, звички харчування і навіть манера вдягатися все більше наслідуються в
усьому світі. Мовою Інтернету є англійська, і переважна частина глобальної
комп'ютерної балачки теж надходить з Америки, впливаючи на зміст глобального
спілкування. Нарешті, Сполучені Штати стали Меккою для тих, хто прагне одержати
добру освіту; до США з'їжджаються приблизно півмільйона зарубіжних студентів, і
багато з найобдарованіших так і не повертаються додому. Випускників
американських університетів можна знайти майже в кожному уряді на кожному
континенті.
Стиль багатьох зарубіжних
демократичних політиків усе більше змагається з американським. Не тільки Джон
Ф. Кеннеді здобув палких послідовників за кордоном, а й пізніші (і далеко менш
уславлені) американські політичні лідери стали об'єктом уважного вивчення та
політичного наслідування. Політики таких несхожих культур, як японська і
британська (наприклад, прем'єр-міністр Японії середини 90-х років Рюйтаро
Хасімо-то і прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блейр — і, зауважте, “Тоні”, що
нагадує “Джім-мі” Картера, “Білла” Клінтона чи “Боба” Доула), вважають цілком
доречним копіювати приятельські манери, популістський стиль і методи
спілкування з громадськістю Білла Клінтона.
Демократичні ідеали,
пов'язані з політичною традицією Америки, ще більше підсилюють те, що дехто
сприймає як американський “культурний імперіалізм”. У добу найбільшого
поширення демократичної форми правління американський політичний досвід
виступає в якості стандарту для змагання. Розповсюдження у світі розуміння ваги
писаної конституції та верховенства закону над політичною доцільністю незалежно
від того, йдеться про зміни довготривалі чи короткочасні, черпає наснагу в
американській конституційній системі. На прийняття за останній період колишніми
комуністичними країнами принципу верховенства цивільних над військовими
(особливо як <передумови до членства в НАТО) також дуже значний вплив справила
система відносин між цивільними та військовими в США.
Привабливість та вплив
американської політичної демократії також супроводжується дедалі більшою
привабливістю підприємницької економічної моделі Америки, яка робить наголос на
свободі світової торгівлі та на безперешкодній конкуренції. Мірою того як
західна держава загального добробуту, включаючи німецьку звичку “спільного
розв'язання” проблем, що виникають між підприємцями та профспілками, починає
втрачати свій економічний динамізм, усе більше європейців висловлюються за те,
що треба наслідувати більш конкурентну і навіть безжалісну економічну культуру
Америки — інакше Європа може значно відстати. Навіть у Японії все більше
визнають, що зростання індивідуалізму в економічній поведінці — це необхідний
супутній елемент економічного успіху.
Отже, увага, яка
приділяється Америкою політичній демократії та економічному розвитку, працює на
передачу простого ідеологічного послання, яке приваблює багатьох: прагнення до
особистого успіху побільшує свободу, створюючи водночас багатство. Поєднання
ідеалізму та егоїзму, яке виникає внаслідок цього, дає потужний ефект.
Індивідуальна самореалізація, як то кажуть,— це право, дане від Бога, яке
водночас може обла-годіяти інших людей, подаючи їм приклад та створюючи
багатство. Це доктрина, яка приваблює енергійних, амбітних і висококонкурентних
людей.
Мірою того як наслідування
американського способу життя завойовує світ, воно створює більш сприятливе
середовище для здійснення непрямої та, на перший погляд, консенсусної гегемонії
Америки. І, як у випадку з внутрішньою американською системою, ця гегемонія
передбачає складну структуру із взаємопереплетених інституцій та процедур,
покликаних створювати консенсус і згладжувати асиметрію в силі та у впливі.
Таким чином, американське глобальне верховенство зміцнюється завдяки витонченій
системі альянсів та коаліцій, які буквально охоплюють усю земну кулю.
Атлантичний союз, у
організаційному відношенні оформлений в НАТО, об'єднує найпродуктивніші та
найвпливовіші держави від Європи до Америки, що перетворює Сполучені Штати на
ключового учасника навіть внутрішньоєвропейських справ. Двосторонні політичні
та воєнні зв'язки з Японією зв'язують найпотужнішу економіку в Азії зі
Сполученими Штатами, при цьому Японія перебуває (принаймні поки що) по суті під
американським протекторатом. Америка також бере участь у таких новонароджених
транстихоокеанських багатосторонніх організаціях, як Форум
азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АПЕК), ставши одним із
ключових учасників розв'язання проблем цього регіону. Західна півкуля по суті
відгороджена від зовнішнього впливу, що дозволяє Америці відігравати ключову
роль у багатосторонніх організаціях цієї півкулі. Спеціальні угоди в галузі
безпеки в регіоні Перської затоки, а надто після короткої каральної місії 1991
р. проти Іраку, перетворили цей важливий в економічному відношенні регіон на
американський військовий заповідник. Навіть колишні радянські простори
пронизані різними угодами, що їх ініціювали американці з метою тіснішої
співпраці з НАТО (наприклад “Партнерство заради миру”).
Крім того, слід вважати
частиною американської системи глобальну мережу спеціалізованих організацій,
особливо “міжнародних” фінансових. Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий
банк, як може здатися, виражають “глобальні” інтереси і їхніми клієнтами може
стати хто завгодно у світі. Однак насправді в них відчувається значний вплив
Америки і їх було створено завдяки ініціативі США, зокрема Бретгон-Вудської
конференції 1944 р.
На відміну від колишніх
імперій ця всеосяжна і складна глобальна система не являє собою ієрархічну піраміду.
Америка радше перебуває в центрі взаємопереплетеного всесвіту, такого всесвіту,
де влада реалізується через постійні переговори, діалог, розпорошування та
пошуки формального консенсусу, хоча ця влада й походить у кінцевому рахунку з
єдиного джерела, а саме з Вашингтона, округ Колумбія. Ось на цьому полі і мають
гратися силові ігри, причому гратися за американськими внутрішніми правилами.
Мабуть, найпереконливішим доказом того, що світ визнає ключову роль
демократичного процесу в американській глобальній гегемонії, є той ступінь, до
якого зарубіжні країни самі втягуються в американські внутрішньополітичні
процеси. Наскільки це можливо, зарубіжні уряди прагнуть зробити підтримку тих
американців, з якими їх поєднує особлива етнічна або релігійна тотожність.
Більшість іноземних урядів наймають американських лобістів для захисту своїх
інтересів, особливо в Конгресі, і це на додачу до приблизно однієї тисячі
спеціальних груп із представництва зарубіжних інтересів, діяльність яких
зареєстровано у столиці США. Етнічні громади Америки також намагаються впливати
на зовнішню політику США, і серед них найбільш ефективною організацією
вирізняються єврейське, грецьке та вірменське лобі.
Таким чином, провідна роль
Америки спричинилася до виникнення міжнародного порядку, який не тільки
відтворює, а й організаційно оформляє за кордоном багато характеристик самої
американської системи. Ось найголовніші з них:
- колективна система
безпеки, що включає в себе об'єднане командування та військові сили (НАТО,
американо-японський договір у галузі безпеки і т. д.);
- організації регіонального
економічного співробітництва (АПЕК, НАФТА [Північноамериканська угода про
вільну торгівлю) та спеціалізовані установи для глобального співробітництва
(Світовий банк, МВФ, СОТ [Світова організація торгівлі);
- процедури, які
наголошують на ухваленні рішень через консенсус, навіть якщо в них домінують
Сполучені Штати;
- надання переваги членству
демократичних держав у рамках ключових союзів;
- рудиментальна
конституційна та судова структура світу (від Міжнародного Суду до спеціального
трибуналу для розгляду військових злочинів у Боснії).
Більша частина цієї системи
виникла в ході “холодної війни” як наслідок зусиль Америки по стримуванню свого
глобального суперника — Радянського Союзу. А коли цей суперник зник і Америка
стала першою і єдиною світовою державою, ця система виявилася готовою до
застосування в глобальному масштабі, її сутність добре і стисло виразив
політолог Г. Джон Ікенберрі: “Вона була гегемонською в тому розумінні, що зосереджувалася
навколо Сполучених Штатів і віддзеркалювала політичні механізми та
організаційні принципи на американський кшталт. Але це був і ліберальний
порядок, оскільки він опирався на закон і взаємодію. Європейці (можна також
додати японців) спромоглися відновити та інтегрувати свої суспільства і
господарство способами, які вкладалися в систему американської гегемонії, але
водночас і залишали місце для експериментів зі своїми автономними та
напівзалежними політичними системами... Еволюція цієї складної системи сприяла
“одомашненню” відносин між основними державами Заходу. Час від часу між ними
виникала напруга і конфлікти, але важливо те, що такі конфлікти стримувалися в
рамках глибоко вкоріненого стабільного і все більш очевидного усталеного
політичного порядку... Загрозу війни було знято з порядку денного”.
На сьогоднішній день
безпрецедентна глобальна гегемонія Америки не має суперників. Але чи залишиться
вона без них і в наступні роки?
http://ibrauzer.ru опера мини 7.