Загальнонаукова картина світу, яка є формою систематизації знань, що виробляються в природничих та соціальних науках, а також природничо-наукова (картина природи) і наукова картина соціально-історичної дійсності (картина суспільства) неможливі без поняття “сили”.

В загальній системі наукової картини світу визначальним елементом виступає картина світу тієї галузі пізнання, яка посідає провідні позиції. Сьогодні в природничо-науковому пізнанні такі позиції посідає фізична картина світу. Цю обставину треба враховувати, бо в фізиці поняття “сила” посідає центральне місце.

Філософія сили.

Сила стала одним з найперших уявлень, а згодом і понять, що увійшли в життя людини, в її свідомість і посіли важливе місце в цілісній системі уявлень про світ, його загальні якості і закономірності.

Поняття “сила” відігравало і відіграє непересічну роль в узагальненні і синтезі основних природничо-наукових та соціально-історичних понять і принципів.

Суспільно-політична сила, її зміст, якісні і кількісні параметри та риси істинно визначаються і пізнаються в “процесі загальному і абсолютному”.

Дійсне пізнання сили – це філософія сили, бо саме “філософії серед усього наукового мислення, належить найбільша свобода.” [1].

Природа сили полягає в доцільній організації її ресурсів для дії в конкретних умовах і досягнення визначеної мети.

Організація ресурсів сили здійснюється згідно ідеї (моделі), яку визначає рівень цивілізаційного розвитку суспільства.

Визначальними ознаками сили – гармонійної організації ресурсів у відповідності з цілями функціонування соціальної системи є стабільність, здатність до гнучкої та ефективної дії для вирішення проблемних питань суспільного життя, органічна відраза до агресії та насильства.

Розуміння сили, як здатності до насильства, є хибним. Сьогодні людство підійшло впритул до розуміння, що насильство є проявом безсилля, а не сили. Войовничість, агресивність свідчать про невдалу організацію ресурсів і слабкість системи суспільних відносин.

Оптимізовані ресурси агресії (війни), їх концентрація, спрямовані на компенсацію нестатків життєвих ресурсів суспільства, через оволодіння ними з допомогою насильства, сприяють на якийсь час оптимізації суспільно-політичної системи. Проте, це лише імітація сили - короткочасовий сплеск потужності насильства, за яким слідує тривалий період значних втрат ресурсів, руйнування та безсилля.

Суспільно-політичні сили за своєю суттю є рухомими та саморухомими.В них реалізується найвище пізнання людством законів природи та суспільства.

Що стосується визначення поняття “сила”, то на тепер в цьому в наявності елемент невизначеності.

“Сила – один з основних ресурсів політики і важливіший засіб, що застосовується владою заради досягнення будь-яких цілей.Найбільш загальне уявлення про силу, це тлумачення її як засобу впливу одного активного суб’єкту на іншого чи на хід політичних подій в напрямку, який вважається за необхідний, …один з легітимних засобів примусу, який використується для рішення політичних завдань при відсутності згоди сторін і коли інші засоби не приводять ло рішення тієї чи іншої проблеми. В цьому принципова відмінність сили від насильства, тобто невиправданого чи невідповідного цілям застосування сили.”[2].

Широко розповсюджене розуміння сили як здатністі до прямої і безпосередньої дії для досягнення певної мети. Це породжує плутанину і зміщення натиску в розумінні феноменів “СИЛИ” та “НАСИЛЬСТВА”.

Походячи з вище сказаного, пропонується визначити силу, як раціональну за змістом (тобто таку, яка виникає при оптимальній організації ресурсів і має соціально корисну мету) дію (або здатність до дії), обмежену за формою гуманними законами суспільства і вивірену людським виміром існування.

Насильство, в такому разі, виступає як безглузда, руйнівна за природою, виведена за межі гуманних законів та людського виміру дія. Тобто антипод “СИЛИ” – “АНТИСИЛА”.

Поняття “СИЛА” стає все більш універсальним в інструментарії суспільно-політичних наук і має серьозні підстави посісти в ньому одне з центральних місць.

Поняття “філософія” поєднується з багатьма предметами: філософія природи, філософія історії, філософія мистецтва і т.ін.

Сила в суспільно-політичному житті виступає як загальний феномен і потребує філософського осмислення, тобто створення нової філософії сили. Головною її частиною повинна стати теорія сили, яка буде спиратись на фундаментальні наукові засади дії та взаємодії природних та суспільно-політичних сил.

Діалектичні методи стануть за методологічну базу філософії сили.

“Теорія будь-якого природного чи історичного предмету – це ні що інше, як філософське спостерігання його, причому вся справа в тому, щоб відкрити в ньому зародок живого, який тяжіє до розвитку чи взагалі істинну, справжню його природу”. [3].

Ідея вживання терміну “філософія сили” не нова. Вона належить Б.Расселу, який в свій час, в “Історії західної філософії”, розглядаючи прагматизм, як філософську базу теоретиків “реальної політики” (розроблений в ХІХ столітті в працях американських філософів У.Джеймса та Дж.Дьюї), назвав його “філософією сили”.

Новітня філософія сили виникає в принципово інших історичних умовах, ніж ті, в яких виник сам прагматизм і оцінка його Б.Расселом як “філософії сили”. Вона виникає в умовах наступу доби інформаційного суспільства.

Принципова відмінність новітньої філософії сили від “філософії сили” прагматизму полягає в тому, що вона не ототожнює силу і насильство в суспільстві і політиці, а розглядає їх як антиподи.

Новітня філософія сили має своїм призначенням захистити силу від навішування їй ярликів деструктивності, агресивності та руйнівності, тобто від того, що органічно притаманне феноменам насильства. “Філософію сили” прагматизму вірніше було б назвати філософією поміркованого або обмеженного насильства. Вона в свій час дала імпульс до розуміння, що державне насильство потребує контролю. Це логічно приводить до необхідності відокремлення дії феноменів сили і насильства на основі ознаки збереження і руйнування ресурсів природи і суспільства, що сприятиме зведенню насильства в суспільстві і політиці до можливого мімуму.

Дзеркало інформаційного суспільства.

Виведення “сили” в якість центрального поняття в суспільно-політичних науках – справа часу. Де-який, нетривалий період, ця ідея буде зустрічати нерозуміння і опір.

Імовірно виникнення цілого напрямку, який буде займатись критикою ідеї “силової” картини світу. Але привнесення фізичного терміну “сила” в суспільно-політичні науки вже стало фактом і дозволило полегшити, уніфікувати, певною мірою, описання і розуміння змісту суспільно-політичних процесів, що точаться в світі.

Загально відомо - в структурі наукової картини світу існує “два головних компонента: концептуальний і почуттєво-образний.

Концептуальний компонент презентується філософськими категоріями і принципами, загальнонауковими поняттями і законами, а також фундаментальними поняттями окремих наук.”[4].

Почуттєво-образний компонент уявляє собою сукупність наочних уявлень про природу та суспільство.

Філософія сили має на сьогодні в суспільно-політичних науках певним чином розроблені, хоча і невпорядковані, концептуальний і почуттєво-образний компоненти.

Реалізація ідеї створення, поруч з іншими спеціальними картинами світу окремих наук (фізичної, біологічної, соціальної, економічної та ін.) в філософських та суспільно-політичних науках, “силової” картини світу, в епоху інформаційних технологій, буде справжнім проривом в розумінні змісту суспільно-політичних процесів.

“Силова” картина світу має віддзеркалювати всі значні ресурси, які можуть бути використані в діях “сили” і “антисили” - насильства в природі і суспільстві (вплив природних сил на суспільно-політичні процеси і навпаки не потребує доказів.Руйнування природних та суспільних ресурсів в наслідок природних катаклізмів – не насильство. Насильство – соціальний феномен, притаманний людству). На цій підставі можна буде формувати і корегувати мету і цивілізаційну модель організації ресурсів сил суспільства для підтримання збалансованого розвитку суспільно-політичних процесів, як в середині окремих країн та регіонів світу, так і в глобальному масштабі.

“Силова” картина світу дозволить оптимально використувати ресурси міжнародного суспільства для прогнозування, мінімізації і запобігання природних катаклізмів, спалахів насильства, агресії та війн.

Пропонується поділ ресурсів на ресурси сили в розумінні “всяких джерел і передумов отримання необхідних людям матеріальних та духовних благ, які можна реалізувати при існуючих технологіях та соціально-економічних відносинах”[5], та ресурси насильства, в розумінні джерел і передумов руйнування необхідних людям матеріальних і духовних благ з використанням існуючих технологій на фоні пануючих соціально-економічних відносин.

Цей поділ грунтується на тому, що сила зберігає ресурси, а “антисила”-насильство – руйнує і розпорошує їх.

Ресурси сили і насильства розуміються “як системні сукупності усіх конкретних видів природних ресурсів – речовинних, енергетичних та інформаційних – як чинників життя суспільства в злуці з матеріальними та трудовими ресурсами”[6], тобто інтегральні.

“Силова” картина світу, окремого регіону світу чи країни, чи окремої політико-адміністративної одиниці, підприємства існує в уяві кожного управлінця, політика, керівника відповідного рівня в різній ступені досконалості, яка залежить від внутрішніх потенцій особистості, а також рівня освіченості та інформованості.

Створення “силової” картини України, окремих її регіонів дозволило б віддзеркалювати стан і ступінь організації ресурсів та цілі їх застосування. “Силова” картина може стати активним адекватним інформаційним полем, яке дозволить суспільству і державі суттєво зменшити ступінь недоцільного використання ресурсів, знизити імовірність зловживань та оптимально використувати ресурси на проблемних напрямках та галузях суспільно-політичного життя країни.

Державним органом, який повинен мати найбільш повну “силову” картину країни і світу є уряд.

Специфічні варіанти “силової” картини повинні мати силові структури, відомства, що котролюють рух ресурсів і відповідають за їх організацію та формування цілей їх використання – “створюють “ силу.Це дуже важливо для своєчасних заходів прогнозування та ліквідації наслідків стихійних лих, техногенних катастроф, масових зворушень, терористичних акцій, збройних конфліктів і т.ін.

“Силові” картини, які відбивають притаманне їм бачення світу і подій, безумовно, повинні мати впливові громадські, суспільно-політичні та політичні організації. Це дозволить їм адекватно оцінювати свої можливості, місце в суспільстві та можливості своїх опонентів.

Технічно “силова” картина може бути втілена в об’ємній масштабній моделі простору людської діяльності (ноосфери), або фрагменту цого простору, який охоплюється нею, з віддзеркаленням процесів взаємодії головних сил (природних чинників та суб’єктів суспільно-політичного процесу) та залучення ресурсів в їх дію.Для цього можуть використуватись інтегральні карти-схеми з рухомими і фіксованими графіками та діаграмами, які забезпечуються з загальнодержавних, регіональних та приватних банків інформації, при застосуванні комп’ютерних мереж та інших ЗМІ.

Безумовно, існує загроза викривлення будь-якої “силової” картини зацікавленими колами з метою приховування від громадськості своїх ресурсів, цілей та методів діяльності.Це стане однією з передумов, того, що противники “силової картини” будуть активно перешкоджати її створенню.Вступ людства в інформаційну добу розвитку рано чи пізно приведе до створення “силових” картин різного рівня і ступенів потужності.Це примусить рахуватись з їх існуванням, бо адекватна “силова” картина – новітній ефективний засіб контролю та впливу на розвиток суспільно-політичних процесів, дзеркало інформаційного суспільства.

Традиційні засоби і методи контролю за розвитком і взаємодією природних та суспільно-політичних процесів, якими користуються суб’єкти політики і в першу чергу держава, вже не є достатньо ефективними і не відповідають викликам сучасності.

Е.Тоффлер в своїй книзі “Третя хвиля” пише, що “всі інструменти, які ми сьогодні використуєм, щоб виробляти і здійснювати колективні рішення, застаріли”, “сьогодні ми зітнулись з потребою винайти нові політичні інструменти”.[7].

Створення адекватної “силової” картини і ефективне її застосування в практичній політиці, в управлінні державою в інтересах народу, як інтегрального знання про події і процеси, що відбуваються в оточуючому світі, можливе лише за умов демократичного ладу і є нагальною потребою суспільства на порозі ХХІ століття.

1. Шеллинг Ф. О конструкции в философии / Соч. в 2-х т.М.- Изд. Мысль, Т.2. – с.9.(597c.).
2. Сила. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю.И.Аверьянова.- Изд-во Моск. Коммерч. ун-та. 1993.- с.352. (431 с.)
3. Шеллинг Ф. Введение в философию мифологии / Соч. в 2-х т.М.- Изд. Мысль, Т.2. – с.346.(597c.).
4. Научная картина мира. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев и др.- 2-е изд..- М.:Сов. энциклопедия, 1989.- с.397.(815с.).
5. Ресурсы. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – с.451. (637с.)
6 . Ресурсы интегральные. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – с.453. (637с.)
7 . Тоффлер Э. Третья волна.- М.: ООО “Фирма “Издательство АСТ”, 1999. – с.618. (784с.)

 Annotation

I.Shablyns’ky

A PICTURE OF THE WORLD’S FORCES

Due tu the new comprehension of the phenomena of force and violence in the society, the autor suggests to create a picture of the world’s forces. The creation of the picture at the same time with the other special pictures of the world in the fields of the other sciences, especially in philosophy and political sciencesand its functioning as a new instrument of politics at the epoch of informational technologoes, will be a new chellenge in the comprehension of the contents of thesociologcal and political progresses and in the minimization of violence.