РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ НА РОЗВИТОК СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ У 1989-1998 РОКАХ

2.1. Принципи формування політичних партій

Головними чинниками, що призводять до утворення партій є: наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає організаційного об’єднання; різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань; незадоволення частини суспільства становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити становище; наявність специфічних конфліктних ситуацій (міжетнічних, релігійних), коли громадяни формують партії для їхнього розв’язання (Піча, Билень, 1997).

Усі українські партії можуть бути віднесені до масових, якщо не з точки зору сьогодення, так хоча б у перспективі їхніх цілей. Це вимагає від них розбудови партійних структур, тобто існування первинних чи місцевих організацій в усіх адміністративно-територіальних одиницях і ефективного двохстороннього зв’язку між ними та центральними органами. За наявності у більшості партій 15–30 тисяч членів це зробити практично неможливо. Партії, що дійсно мають на меті участь у виборах і прихід до влади, а не є результатом амбіцій окремих політиків чи створені для лобіювання певних групових інтересів, мають фіксоване членство і дозволяють бути членом лише однієї партії.

Масовість певний час ставила поза партійними лавами державно-управлінську еліту. Окрім того, центральна та місцева представницька і виконавча влади мали достатньо різну політико-ідеологічну спрямованість. Відтак їхні представники віддавали перевагу гнучкій тактиці дій перед публічною політичною діяльністю. Проте утворення ЛПУ, Партії праці, а згодом НДП поклало початок популяризації кадрових партій як місця політичного дотику державно-управлінської еліти.

У цьому контексті надзвичайно важливого значення набуває проблема визначення ролі і місця партійного керівництва (партійної еліти – прошарку професійних партійних функціонерів). На неї звернув увагу М.Острогорський ще наприкінці ХІХ століття, досліджуючи механізми інституціоналізації політичних сил як результату поляризації їхніх соціальних інтересів. Угруповання, які являють собою організаційне ядро політичних рухів і спільностей, забезпечують створення нових форм і методів організації політичних партій (Журавський, Кучеренко, Михальченко, 1998). Саме це ядро партії, на думку більшості західних дослідників, забезпечує позитивні результати на виборах, створює харизму лідерові та ідеологічним цілям і цінностям. Внутрішня консолідованість і достатня величина ядра є запорукою поступального розвитку партії як політичної організації так необхідної в умовах перманентного українського двоподілу (біфуркації).

До головних відмінностей у принципах формування парторганізацій є партбудівництво “знизу” чи “згори”. У першому випадку спостерігається еволюційне зростання через правове унормування діяльності організаційних форм ініціативних груп (клубів) до партійних структур, або відбувається створення партії як сукупності місцевих (регіональних) організацій з чіткою і детальною регламентацією їхніх прав і обов’язків (МБР). В іншому випадку, уже утворена організація намагається створити на периферії місцеві осередки шляхом накопичення у центрі необхідних матеріальних ресурсів і організаційного потенціалу. Подібним способом у деяких регіонах місцева партійно-господарська бюрократія створювала свої парторганізації (ПП, АПУ), застосовуючи засоби адміністративного впливу. Аналогічно зростали усі перші партії в Україні, але організуючими чинниками були політичний імпульс часу, моральний авторитет лідерів, а також агітація і пропаганда членами ініціативних груп.

В умовах відсутності громадянського суспільства масові партії не можуть спиратись на масовість електорату, що їх підтримує, позаяк вони не мають опертя на певну чітко означену соціальну базу, а розраховують на масове членство в партії (фіксоване, асоціативне, колективне, прихильники) та підтримку з боку частини людей з різних соціальних верств. Ця підтримка досягається за рахунок вербально-емоційної близькості, позитивних особистих стосунків (прямих чи опосередкованих). Тому так багато значення партії (розгалужені, з фіксованим членством та бажанням прийти до влади) надають виступам лідерів через засоби масової інформації, поїздкам по країні, участі та організації численних семінарів, конференцій тощо. Особливої ваги для них набуває участь у роботі споріднених громадських організацій, намагання домінувати у них, обіймання керівних посад і визначення їхнього політичного курсу, створення молодіжних, спортивних та подібних організацій при партії. Якщо наприкінці 80 – початку 90-х років основним способом залучення до партій була участь у масових вуличних заходах (мітинги, демонстрації, страйки, пікети, акти громадянської непокори), то нині партії намагаються інтегрувати до своїх лав інтелектуалів, здатних до аналітичної і прогностичної роботи. Проведення виборів на пропорційній основі змушує партії ще більше активізувати цей процес, залучаючи у партійні списки нотаблів – відомих вчених, діячів культури, мистецтва, відомих артистів. Це створює передумови зростання числа кадрових партій.

З огляду на неможливість створення парторганізацій на підприємствах деякі партії вбачають вихід в інституті прихильників, асоційованого колективного членства чи блокуванні з громадськими організаціями, профспілками спорідненого ідейного спрямування. Громадські організації і профспілки можуть собі дозволити менш “дипломатичні” висловлювання, вони створюються для досягнення більш вузьких цілей і тому є радикальнішими, простішими, чіткішими порівняно з партіями. З іншого боку, блокування партій між собою та з громадськими організаціями, дії таких громадських і молодіжних об’єднань дозволяють чіткіше визначити ті ідеологічні моменти, які є для партій визначальними.