1.2. Сутність поняття “політична партія”

Найважливішим елементом утворення сучасного суспільства є його політична організація. У вузькому розумінні це формальні і неформальні об’єднання, що представляють інтереси певних макро- і мікрогруп, які діють з метою завоювання або утримання влади.

Відомий англійський політичний діяч та філософ XVIII ст. Е.Бьорк одним з перших запропонував визначення політичної партії, як такої, що представляє собою організацію людей, створену задля досягнення національного інтересу на основі визначених і узгоджених принципів. Сучасне розуміння партій з відповідними типологічними ознаками почало формуватись в ХІХ – на початку ХХ ст. Ще німецький дослідник В.Хасбах визначав партію як об’єднання людей з однаковими політичними поглядами і задачами, що намагається здобути політичну владу для реалізації своїх інтересів.

Існує два підходи для виявлення суті політичних партій. Перший веде початок від поглядів М.Вебера, який визначав партії як вільно об’єднані групи прихильників певного союзу сили з метою реалізації своїх інтересів. Це обумовило їхній поділ на чотири типи: харизматичні,традиціоналістські, довір’я та апропріативні.М.Дюверже визначав партії як суспільні групи, об’єднані спільною ідеологією та організаційними принципами. Другий підхід пов’язаний з розумінням партії, як репрезентанта класових інтересів. Він найбільш характерний для марксистсько-ленінської концепції політичної партії (Кухта, Поліщук, Романюк, 1992).

Політологи нараховують понад 200 дефініцій поняття “політична партія”. Сучасні науковці віддають перевагу функціональному типові. Партії беруть участь у процесі формування політичної волі народу (Конституція ФРН). Саме партії у сконцентрованому вигляді політично узагальнюють думки та ідеї народу. Партії є необхідним засобом утілення волі народу до влади. Партія відрізняється від інших об’єднань тим, що вона хоче здійснювати політичну владу (Тізенгаузен, 1993). Сучасні українські політологи (Выдрин, 1991; Болтарович, 1992; Литвин, 1992; Тезінг, 1997) наголошують на функціях та статусі партії в політичній системі.

В.Литвин (1992) вважає, що найбільш змістовне визначення партії дав ЖанЛуї Керманк: “Партія – це організовані політичні сили, які об’єднують громадян однієї політичної тенденції для мобілізації думки і певної кількості цілей та для участі в органах влади або для орієнтування влади для досягнення цих вимог”.

А.Білоус (1993) наводить кілька дефініцій поняття “партія”. За електорального підходу партія визначається як добровільна асоціація виборців, що прагне контролювати уряд шляхом завоювання перемоги на виборах та оволодіння завдяки цьому офіційними установами. Структурне визначення базується на особливостях побудови партії, чинниках тривалості і безперервності її існування (згідно з поглядами М.Дюверже). Функціональне – організація людей, що прагне продовжити шляхом виборів або поза ними повноваження від народу або його частини для її представників, щоб здійснювати політичну владу цих урядових установ, стверджуючи, що вона проводитиметься від імені цього народу. В основу достатньо поширеної структурно-функціональної дефініції покладено принцип поєднання структурного і функціонального визначення. За біхевіористського підходу в основу визначення партії покладені соціально-психологічні особливості та інтереси. Класовий тип визначення наголошує на політичній та ідеологічній організації певного класу, що не тільки представляє і захищає інтереси цього класу, а й є його частиною.

Політичні партії – це утворення, що характеризуються яскраво вираженим прагненням самостійно здійснювати політичну владу або, за менш сприятливих умов, мати своїх представників у вищих державних органах. Ключовими завданнями партії є опанування політичною владою в країні або отримання максимальної кількості місць у законодавчих органах та здобуття права на формування державних виконавчих структур уряду (Литвин, 1994).

Американський політолог Дж.Лапаломбара дав об’ємне чотирьохаспектне визначення політичної партії (Коваль, 1997), яке об’єднує усі її ключові характеристики: ідеологічну базу; організаційну структуру, що охоплює як власне членів, так і прихильників; мету, засоби і психологію діяльності як рядових членів партії, так і її лідерів. Партією можна вважати організацію, яка має: достатню “життєздатність”, тобто тривалість її життя довша за тривалість політичного життя її керівництва; чітку внутрішню структуру, місцеві відділення, підтримує регулярні і різноманітні зв’язки з іншими організаціями в масштабі країни; тверде бажання керівників взяти у свої руки владу та реально її здійснювати, а не лише впливати на неї, що відрізняє власне партію від групи тиску; прагне отримати підтримку населення не лише через демократичні вибори, але й будь-яким іншим шляхом.