РОЗДІЛ І. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ФОРМУВАННІ БАГАТОПАРТІЙНОСТІ

1.1. Історія виникнення політичних партій

Одним з головних інститутів політичної системи є партії. Як суб’єкти формування владних відносин вони великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику боротьби за владу, політичну стабільність суспільства (Семків,Шпилюк, Пашук та ін., 1993).

Сучасні політичні партії – породження новітньої історії, хоча поняття “партія” сягає часу античності (Рябов, Томенко, 1996). Про боротьбу партій жителів морського узбережжя, рівнин і гір писав ще Арістотель. Слово це походить від латинського “partis”, тобто “частина”. Римський політик і оратор Ціцерон використовував слово “партія”, так само, як і “фракція”, із негативним смислом, для означення “поганих, неблагородних союзів”. І для Дж.Вашингтона у США, і для Лафайєта у Франції слово “партія” асоціювалося зі злом (Білоус, 1993).

Передтечі сучасних політичних партій з’явилися під час перших буржуазних революцій. Вони відрізнялися від сучасних своїми функціями, способами організації і діяльності. Були малочисельні й швидше нагадували елітарні клуби, діючи переважно у парламентах. Виникнення політичних партій, у сучасному розумінні, невіддільне від залучення представників усіх суспільних верств до участі в управлінні. Процес формування політичних партій став істотним аспектом руйнування традиційних структур влади аристократії і заміни її більш відкритими об’єднаннями громадян.

Політичні партії є винаходом європейської політичної культури. У генезі політичної партії М.Вебер виокремлював три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Однак, крім британських лібералів (вігів) і консерваторів (торі) більшість сучасних політичних партій одразу сформувалися як масові партії (Бебик, 1994).

З середини XX століття класові партії змінюють так звані “загальнонародні” партії (“партії для всіх” за термінологією західних політиків). Започаткувала це соціал-демократична партія ФРН, проголосивши себе партією всього народу (Бад-Годесберзька програма 1959 р.). Перехід основних політичних баталій у рамки парламентаризму зумовив необхідність враховувати інтереси цілого блоку сил.

Політична партія стала: а) практичним засобом, що відкриває канали зв’язку, комунікації між різними соціальними групами, виявляючи і представляючи їхні інтереси; б) інструментом, який виражає об’єднаний політичний вибір її членів і прихильників (Голобуцький, Криворучко, Кулик, Якушик, 1996). У демократичних суспільствах партії стали головним інструментом інституалізації соціальних конфліктів.