«РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ» МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ: ЙМОВІРНІ НАСЛІДКИ

Володимир КІПЕНЬ, Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу, м.Донецьк

«Народ і партія – єдині», - на такі алюзії, витягнуті з нашого комуністичного минулого, наштовхують результати виборів на Донеччині. Партія регіонів зараз з повним правом може порівнюватись за своєю роллю в окремо взятому регіоні з Комуністичною партією часів Брежнєва. Вона зуміла в силу як власних потуг, так і прорахунків її суперників досягти всіх запланованих цілей. «Регіонали» забезпечили мобілізацію населення для голосування на достатньо високому рівні, що стало вагомим внеском в загальнонаціональний 32% результат. Вони отримали незаперечну монопольну більшість в усіх місцевих радах, поставили практично в усіх містах області своїх мерів. Повний контроль над усіма органами місцевого самоврядування став чудовою площадкою для тиску на центральну владу щодо призначення «свого» губернатора, що й закономірно сталося.

Тепер детальніше про складові цього результату. Щодо участі населення у виборах. 26 березня прийшли на виборчі дільниці і проголосували на виборах до Верховної Ради 69,31 % населення області або 2 510 433 виборця. Вибираючи депутатів обласної Ради, проголосували 68,78 % тих, хто мав право голосу (2 483 тис.).

Досягнуті були не лише задачі по забезпеченню приходу населення на вибори, а й запланований відсоток голосів за Партію регіонів. Майже 74 % голосів – 1 851 тисяча виборців - на виборах народних депутатів говорять самі за себе. Друге місце у їх маргінальних союзників «вітренківців», які взяли майже 7 % (171 тисяча). Всі інші, навіть соціалісти і комуністи, що все-таки подолали 3-х відсотковий бар’єр, були жорстоко розчаровані. Не виправдалися оптимістичні плани місцевих соціалістів стати вагомою альтернативою «біло-блакитним» у регіоні. Особливо болісно ними був сприйнятий результат у південних районах області й у Маріуполі, де завдяки впливу Володимира Бойко соціалісти розраховували на перше місце по виборам у місцеві ради й крісла міських голів. Далекими від запланованих 6% виявилися результати блоку «Не Так!», що одержав відсоток на рівні «помаранчевих» і не пройшов в обласну раду.

До обласної ради пройшли всього 4 політичні сили - крім ПРУ (що одержала 120 мандатів з 150), ще КПУ (3,45% й 7 мандатів), СПУ (5,09% й 10 місць) і Блок Наталії Вітренко (6,9% й 13 місць) (табл.2). Характерно, що за ідеологічним спектром обласна рада чітко ділиться на 4/5 «правих», одноосібно представлених Партією регіонів, і 1/5 лівих, що мають між собою кардинальні протиріччя і об'єднані хіба що єдиними лівими поглядами. Така сегментація облради формально може привести до протистояння в деяких питаннях. Зокрема це вже проявилося у намаганнях «вітренківців» схилити Раду до постанови про оголошення області «територією без НАТО» і небажанням її «регіоналівського» керівництва йти зараз на цей крок. Прихильність «лівому» шляху зафіксована в регіональних програмах СПУ і КПУ, однак фактично їх діяльність в останні роки, у тому числі й парламентська, свідчить про все більшу девальвацію ідеологічного ресурсу. Швидше за все, ідеологічний фактор не зіграє істотної ролі в майбутніх перипетіях і повсякденній діяльності ради.

Таблиця 1

Результати виборів депутатів у Донецьку обласну раду

Неприємним сюрпризом виявилися результати для місцевої організації НСНУ (що йшла на вибори в місцеві ради окремо). В 5-ти мільйонній області пропрезидентська партія пройшла в райраду тільки одного з 17-ти районів (Олександрівського) зі скромним результатом в 5,3%, що виглядає скоріше виключенням із правила. Крім цього, НСНУ провела депутатів у міськради Красноармійська (3,4%) і Вугледара (9,7%). В інших випадках партія не одержала задовільних результатів навіть по плану-мінімуму (подолання 3%-го бар'єру), залишившись за межами представницьких органів.

У порівнянні із НСНУ трохи більш гідні результати одержав БЮТ, хоча й для них вони виявилися шоком. На тлі однієї райради, «взятої» НСНУ, «бютівці» пройшли у вісім райрад, причому в Олександрівському районі «біло-червоні» одержали майже у два рази більше голосів ніж НСНУ (9,9%). По виборам у міські ради області БЮТ навіть обійшов СПУ, провівши своїх депутатів у 8 міськрад, у той час як СПУ - тільки в 4.

Найбільший результат з партій, що входять до влади, одержали соціалісти. Крім 10 мандатів в обласній раді, які їм забезпечили отримані 5%, соціалісти пройшли в 10 райрад. Але й вони явно незадоволені отриманими результатами, тому що розраховували на значно більший відсоток підтримки в південних районах, ніж 28% у середньому по трьох південних районах. Навіть на виборах у міськраду Маріуполя соціалісти одержали у два рази менше голосів, ніж Партія регіонів (20,4% й 39,7% відповідно), хоча розраховували на перше місце. Єдине, що втішає соціалістів хоч трохи - це випередження за голосами свого традиційного опонента - Компартії.

Аналогічно справа виглядає й з виборами мерів в області: з 28 великих міст шахтарського краю 21 стало керуватися представниками Партії регіонів, і тільки 6 дісталися безпартійним кандидатам, а 1 – представникові СПУ. При цьому перевага мерів від ПР була в містах явною. У столиці Донбасу, приміром, беззастережно переміг О. Лук'янченко, що набрав 66% голосів і з 56%-ним відривом випередив свого головного конкурента, заступника голови Донецької облдержадміністрації, представника Блоку Костенко-Плюща О. Клименко. Аналогічна ситуація і на батьківщині В. Януковича, у Єнакієвому, де також переміг колишній мер і представник ПРУ С. Рухадзе, одержавши беззаперечні 90% на свою користь, а також у Макіївці, жителі якої переобрали О. Мальцева, віддавши за нього 64% голосів.

Успіх «регіоналів» настільки очевидний, що ряд партій відразу, по гарячих слідах, заявили про фальсифікації й застосування «чорного PR» проти себе, тому що інші причини такої перемоги на перший погляд відшукати важко. На думку І.Житинського, першого секретаря обкому КПУ в Донецькій області, напередодні виборів у регіоні активно розпускалася плітка, що Партія регіонів і Компартія об'єдналися, і треба тепер голосувати тільки за ПРУ, що автоматично приведе до підтримки комуністів. Що й привело, за думкою Житинського, до фактичного провалу комуністів на виборах у місцеві ради області.

Крім комуністів, активно крутили тему фальсифікацій на виборах в області представники БЮТ. Про масові фальсифікації «на високому технологічному рівні» заявив, зокрема, лідер БЮТ у Донецькій області В. Скубенко. Про фальсифікації, використані на виборах в області, заявляли й представники «Нашої України», але менш послідовно. Навіть «вітренківці», що одержали другий результат, привселюдно заявляють про крадіжку в них голосів регіоналами. Саме з таким твердженням виступила на першій сесії облради 26 квітня Л.Кайоткіна, лідер місцевих «прогресивних соціалістів».

Самі «регіонали» у цілому задоволені результатом, а розмови про будь-які фальсифікації не хочуть чути. За словами деяких з них, отриманий результат міг би бути ще більшим, якби не спровокований владою хаос на виборчих дільницях, що не дозволив проголосувати багатьом жителям області. Монополізацію влади в східному регіоні Партією регіонів не можна недооцінювати. ПРУ витиснула більш дрібні політичні сили. Іншим партіям тут просто не знайшлося місця - «регіонали» задавили їх своєю масивністю.

Які наслідки й уроки виборів можна зараз відзначити?

Впродовж багатьох років у регіоні підсилювалися авторитарні тенденції, незважаючи на формальне введення демократичних процедур і інституцій. Характерною рисою регіону була особлива відчуженість його жителів від сфери політичного, небажання брати участь у тому, що відбувається на владній піраміді. Події ж кінця 2004 року настільки розбурхали регіон, що сприяли кардинальному зрушенню в уявленнях про те, що значить для простого жителя шахтарського краю політика. В цьому контексті по великому рахунку неважливо, який колір переважав на "донецькому Майдані" – включеність в політичне життя країни більшості громадян регіону була безпрецедентною і є доконаним фактом. Регіональна еліта довела свою здатність до мобілізації населення. Донеччани показали, хто для них «свої» та «чужі», які цінності їм більш притаманні, які ідеї, стереотипи й міфи вони поділяють.

Примітні зрушення відбулися і в моделі проведення виборів в регіоні. Довгий час тут домінувала і використовувалась так звана командна модель проведення виборів. Вона передбачала широке використання адмінресурсу з метою управління діяльністю виборчих комісій, маніпулювання голосами і підтасовку результатів виборів. Опора робилась на ключові фігури регіональної політики, директорату, бізнесу, силові структури. Обмежувався доступ до інформації про певних учасників виборчого процесу. При важливості використання всіх ЗМІ опора робилась на підконтрольні місцеві ЗМІ. Саме використання даної моделі робило вибори цілком передбачуваними, а оцінювались вони здебільшого як «брудні».

Цій моделі протистоїть комерційна модель проведення і висвітлення в ЗМІ виборної кампанії. Вона виглядає більш привабливо, оскільки не передбачає жорсткої передбачуваності виборів і залишає місце для змагання учасників. Відмінними рисами її зазвичай вважають опору на сильну піарівську команду, злиття адміністративного і фінансового ресурсів, активне використання політичної реклами, ключова роль ЗМІ. Акценти переносяться з програм на особистості лідерів.

Окидаючи поглядом завершену минулу кампанію помічаємо відразу два моменти. Це відхід від жорсткої командно-адміністративної моделі проведення виборів при збереженні багатьох її сегментів, а також залучення в реалізацію стратегії виборчої кампанії домінуючими силами в регіоні (і не лише ними) елементів комерційної моделі. Такі переміни - уже свідчення серйозних зрушень і вміння регіональної еліти пристосовуватись до тих змін, які пройшли після знаменних для України президентських перегонів 2004 року.

Вибори укріпили регіон та посилили його значущість в Україні. Добре це чи погано для держави – тут відповіді даються діаметрально протилежні. Проте стало повністю ясно, що стара модель відносин зовсім неефективна, утримувати її безперспективно й небезпечно, а потреба в новій регіональній політиці навіть перезріла.

Передбачуваний наслідок виборів: Президент опинився перед необхідністю враховувати той результат, який зафіксований в регіонах. В. Ющенко почав робити кроки в цьому напрямку. Призначення головою Донецької ОДА В. Логвиненка, заступника екс-губернатора А.Близнюка, нинішнього голови облради й лідера місцевих «регіоналів», свідчить, що Партія регіонів «підкорила» й виконавчу владу в області.

Це викликало суперечливі оцінки з боку політиків і політологів. В нових умовах, коли різко зростає політична вага місцевого самоврядування, коли найближчим часом буде вирішуватися доля перерозподілу повноважень і реформи міжбюджетних відносин, коли проблемним залишається питання лояльності регіональних еліт до Президента і майбутнього уряду, оптимальним варіантом видається ситуація, при якій призначення були б результатом консультацій Президента та регіональних еліт, представлених в обласних Радах і Радах нижчих рівнів. В той же час, опоненти зі стану союзників різко негативно сприйняли заявлену ідею, побачивши в ній перший крок до реалізації заповітних бажань «регіоналів» про федеративний устрій України. Дійсно, для сталих федерацій світу, більш ніж характерні ситуації, коли суб'єкт федерації очолює представник табору, опозиційного стосовно влади центральної.

Здавалося б, Президент, жорстко критикуючи «біло-блакитну» мрію опонентів про федеративний устрій, демонструє розуміння необхідності перегляду відносин центру з регіонами країни. Однак, реальні кроки нової владної команди після перемоги на Майдані щодо відбудови нової архітектури владних відносин на сході й півдні України, зіткнулися з цілим комплексом проблем. Крім того, що сам об'єкт виявився набагато складнішим ніж уявлялося, найчастіше означені кроки були неадекватні і непослідовні.

Вибудовуючи вертикаль влади в регіоні, в жодному разі не можна було забувати про привиди сепаратизму. Не бажаючи входити в жорсткий клінч з місцевою елітою, нова влада в 2005 році воліла діяти шляхом компромісів і домовленостей, вважаючи свій рейтинг і позиції практично непохитними. Погрожуючи довести справу про сепаратизм до логічного кінця (це було однією з наскрізних тем виступу Ющенко перед активом області як Президента під час першого візиту в Донецьк), влада не тільки не виконала обіцяного, але й допустила вкрай серйозні помилки в цій справі, дозволивши «розкручувати» тему політичних репресій. В остаточному підсумку цими помилками був викладений шлях «регіоналам» до повернення у владу. Тепер по виборах вже маємо справу з так званим «мовним сепаратизмом».

«Регіонали» методично й наполегливо готувалися до виборів на регіональному рівні, і не тільки виходячи з міркувань демонстративних: показати «хто в домі хазяїн». Фактично, Партії регіонів вдалося створити анклав, країну в країні, яка вже зараз діє за логікою суб'єкта федерації. Після нинішніх виборів «регіонали» закріпилися по всій владній вертикалі області – від обл-, рай- і міськрад, до посад міських голів умістах регіону. Цей приклад, ймовірно, намагатимуться поширити на 10 інших областей України, де перемогу отримали «регіонали». І в цьому є один із стратегічних бонусів опозиції, отриманих на цих виборах.

Таким чином, на даний момент ситуація суперечлива: місцева влада має серйозні ресурси й важелі контролю на територіях і якщо центральна влада не знайде порозуміння і не побудує взаємодії з нею, то позитивної розв'язки як такої не буде. Нині можливі кілька варіантів розвитку ситуації. Перший – конфліктно-компромісний, в якому боротьба регіональної еліти за ресурси і вплив вестиметься з оглядкою на пошук прийнятного для себе балансу з прицілом на максимальне урізання впливу центру. Центральна влада все більше втрачатиме контроль над «опозиційними» регіонами, поступаючись владою місцевій еліті, яка реально керуватиме територіями через свої обласні й міські ради. Тим більше ймовірний при прийнятті нового закону про органи місцевого самоврядування з суттєвим розширенням їх повноважень. Це варіант сповзання до федералізму «де-факто». Другий сценарій – авторитарний, по якому центральна влада спробує жорсткими способами «навести порядок» і мінімізувати вплив місцевих еліт та їх інституційних носіїв – органів місцевого самоврядування. Малоймовірний при реалізації через президента В.Ющенко і більш ймовірний через прем’єра Ю.Тимошенко. При силі регіональних еліт, яку вони набрали в останні роки – результат боротьби «до повної перемоги» для України може мати непередбачувані наслідки, аж до цілком драматичних. Третій і найбільш прийнятний сценарій можна назвати компромісно-конфліктним, де акцент з обох сторін робитиметься на пошуки компромісу, що не виключатиме сплески загострення боротьби. Він може стати цілком реальним при кількох передумовах. Зокрема, якщо з обох сторін переважатимуть помірковані групи й вони, підтримуючи одна одну, нейтралізуватимуть своїх радикалів. В психологічному плані – це відмова від образів «ворога» і «абсолютного зла» з обох сторін. В плані законодавчому дуже важливим стане щонайскоріший перегляд формули відношення центральної і місцевої влади на принципах децентралізованої унітарності. Засобом, який спроможний подолати цей конфлікт, має стати продумана реформа місцевого самоврядування, місцевих органів влади, відносин між регіонами і центральною владою. Адже не виключеним залишається і четвертий сценарій – катастрофічний: стрімке розкручування і поглиблення кризи нинішніх стосунків між «регіоналами» й «помаранчевими» при активному впливі із-за кордону. З наступним розколом країни і відділенням частини території, що обговорювалось ще на Сєвєродонецькому з’їзді.

Якщо не відповідальність перед нинішніми й наступними поколіннями народу України, то хоча б інстинкт самозбереження має заставити нашу несконсолідовану еліту реалізувати прийнятний для цивілізованого майбутнього держави варіант подолання наявного конфлікту.

Опубліковано у:

Формування органів влади як результат виборчого процесу 2006: Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції, Львів, 17 червня 2006 року / Укл.А.Романюк, Л.Скочиляс. – Львів: ЦПД ЛНУ ім.І.Франка, 2006. - С.59-65.