Західноукраїнський ресурсний 
інтернет-портал 
дистанційної освіти
з суспільно-гуманітарних наук
Проект Центру політичних досліджень
Матеріали з дисципліни надані 
кафедрою політології ЛНУ ім.І.Франка

Автор курсу

Ніна Ржевська,
кандидат політичних наук, доцент

Про курс “Історія зарубіжних політичних вчень”

Платон говорив: “Чітке знання кожною людиною своєї країни – це наука, яка, напевне, не гірша, ніж будь-яка інша”. Щоб з’ясувати істину, можна піти багатьма шляхами. Знання людей про політику не є якоюсь нерозрізненою сукупністю істин, які в усіх випадках можна було б з однаковою мірою визначеності назвати наукою про політику. Адже політика є надзвичайно багатозначним явищем. А головна складність в осягненні її сутності виходить з того, що вона не має власної екзистенції, не є чимось таким, що, будучи колись створене й визначене людьми, продовжує існувати й далі у заданій у визначеності.

Політикою називають і здійснення спільних справ, і управління державою чи спільнотою, і боротьбу суспільних верств, груп, класів та партій між собою, і корпоративно-упереджене ставлення до спільних проблем, і ненасильницький спосіб розв’язання конфліктів, і певний курс суспільного розвитку або прагнень, і штучне, зовнішнє, насильницьке спрямування самодостатніх, спонтанних процесів на догоду якійсь відстороненій ідеї чи принципу, загалом ідеологічну цілеспрямованість. Це, зрештою, звичайна двозначність дій, заяв і багато чого іншого.

Отож, осягнення політики потребує знову й знову звертатися до з’ясування її сутності, й робиться це у багатьох формах та напрямах, на різних рівнях пізнання.

Взагалі в структурі будь-якого знання людей про світ виокремлюються такі рівні: емпіричний (рівень повсякденного життєвого досвіду особистості, буденної свідомості), нормативний ( рівень взаємодії людей між собою та з природою), фундаментальний (рівень глибокого осягнення й вираження в поняттях сутності процесів та явищ буття). Так само й знання про політику є системою рівнів, дисциплін які різняться між собою предметом осягненя, способом продукування ідей та їх висловлення, надання їм комунікативних форм, цариною та характером використання.

В усі часи люди неодмінно прагнуть здобути загальне, філософське уявлення про те, з чим доводиться мати справу. Навіть якщо хтось воліє не знатись в поточній політиці, не хоче розбиратися в нюансах політичнх політичнх програм, володіти прийомами та технологією політичного впливу, то й таке ставлення до світу грунтується на якомусь загальному уявленні про політику. Виходячи з цих уявлень, людина творить свої стосунки з державно-політичними структурами, визначає свою участь у політичному житті, у спробах впливати на нього.

Політика завжди вважалася сферою змагання носіїв влади, котрі прагнуть здобути її, організовувати і розпоряджатися нею на власний розсуд. З давніх давен висловоюється думка про те, що політика є сферою протиставлення окремих групових, корпоративних інтересів, прагнень верств підпорядковувати собі інші. Разом з тим, в усі часи люди вбачали в політичному управлінні важелі узгодження і гармонії наявних у розшарованому суспільстві численних інтересів, їхнього певного підпорядкування, чинник збереження структурованої цілісності.

Люди завжди намагалися зрозуміти сутність політики. Широку панораму поглядів на це складне явище віднаходимо в історії філософської, політичної та політологічної думки.

Початок політичної думки пов’язується з розвитком владних відносин, становлення політичної організації суспільства, його інститутів. Вона не може виникнути поза політичною організацією суспільства, водночас після втрати найважливішого з інститутів – держави, політична думка не зникає, а трансформується у фольклор, літературу, поезію, етнографію тощо. Змістом політичної думки є ідеї, погляди, концепції, що узагальнюють та визначають політичну діяльність і відносини суб’єктів політичної влади. Якщо змістом філософії є пошуки і розкриття сутності істини, то змістом знань про політику – розкриття суті політичної влади, владних відносин, організації суспільства. Політична думка доносить до нас провідні ідеї про шляхи, форми завоювання влади та її реалізацію у специфічних, конкретно-історичних умовах. Вона конкретна, а отже, дає більш-менш істинну суть поглядів минулого. Це не набір окремих ідей і поглядів, а певна система, оскільки давайте погодимось з Г.Гегелем, що “набір розрізнених ідей не є наукою”.

Джерелами політичної науки є окремі погляди, ідеї та теоретичні концепції мислителів, політиків-практиків минулого, державні соціально-політичні документи, різні правові акти, літописи спогади, епістолярна спадщина тощо.

Виходячи з глибокого розуміння великого значення відродження та вивчення української політичної думки, ми бачимо, що при поглибленому вивченні політичних явищ постійно доводиться спиратися на загальноцивілізаційний політичний спадок. Особливо це важливо для підготовки спеціалістів вузького профілю, зокрема на факультетах та відділеннях, де вивчають політичну науку.

Запропонована програма ставить за мету розкрити структуру курсу “Історія зарубіжних політичних і правових вчень” (Стародавній світ і Середньовіччя), ознайомити з основною літературою та джерельною базою, яка розкриває зміст політичних вчень даного періоду. Вона розрахована передусім на студентів філософського факультету університету, які навчаються за спеціальністю “Політологія”, а також для всіх, хто цікавиться проблемами історії політичних вчень.

Як створення вчень та теорії є складним і трудомістким процесом, так і його вивчення і засвоєння має свої проблеми і суперечності. Отже, хай на цьому шляху, кожен, хто прагне знань про політику знайде себе, і не зазнає розчарувань.

І. Тематика лекцій.

№ п/п

Н а з в а т е м и

Кіль-кість годин

1.

Історія політичних і правових вчень як складова науки про політику.

2

2.

Політична думка Стародавнього Єгипту та Вавілону.

2

3.

Політико-правові вчення Стародавнього Китаю.

4

4.

Основні суспільно-політичні течії Стародавньої Індії.

2

5.

Виникнення і розвиток політико-правових вчень в Стародавній Греції.

2

6.

Особливості сутності політичних поглядів Сократа.

2

7.

Концепція ідеального державного устрою в діалозі Платона “Держава”.

2

8.

Політичні погляди Платона в “Законах” і “Політику”.

2

9.

Політичні ідеї Арістотеля.

2

10.

Політичні вчення періоду занепаду давньогрецьких держав.

2

11.

Основні напрями розвитку політико-правових поглядів в Стародавньому Римі. Вчення Ціцерона про державу і владу. Римські юристи та особливості їхнього теоретико-політичного доробку.

4

12.

Початки християнської політичної доктрини. Суть та особливості політичних поглядів Сенеки.

2

13.

Обгрунтування політичних засад християнської доктрини батьками церкви .Св. Амвросій, св. Григорій та св. Августин про владу та державу.

2

14.

Головні напрями розвитку політичної думки в Середньовіччі.

2

15.

Занепад теократичного світогляду і зародження раціоналістичного. Тома Аквінський: погляди на державу, право і закон.

2

16.

Теорія універсальної монархії Данте.

2

17.

Марсилій Падуанський про державу і закон.

2
 

Всього

38

ІІ. Тематика семінарських занять.

№ п/п

Н а з в а т е м и

Кіль-кість годин

1.

Політична думка Стародавнього Єгипту та Вавілону. “Повчання Птаххетепа”, “Реформи Урукагіні”, збір законів царя Хаммурапі.

2

2.

Основні суспільно-політичні течії Стародавнього Китаю: Лао-Цзи, Конфуцій, Мо-цзи, легісти.

2

3.

Політична думка Стародавньої Індії. Основні джерела.

2

4.

Історія виникнення і розвиток політико-правових вчень античності. Солон. Клісфен. Геракліт. Софісти.

2

5.

Сократ. Його погляди на етичні принципи політичного життя.

2

6.

Особливості політичних поглядів Платона в діалозі “Держава”.

2

7.

Платон про закон і його призначення. Концепція змішаної держави. Діалоги “Політик” і “Закони”.

2

8.

Політико-правове вчення Арістотеля. Трактати “Політика”, “Афінська політія”.

2

9.

Політичні вчення занепаду давньогрецьких держав. Епікурейці та кініки. Стоїцизм та ревізія стоїцизму. Полібій.

4

10.

Римське право і політика. Погляди Ціцерона. Розвиток політико-правових вчень римськихми юристами.

4

11.

Початки християнської доктрини в політичних поглядах Сенеки.

2

12.

Політичні засади християнської доктрини. Праця св. Августина “Про Божу державу”.

2

13.

Зародження раціоналістичного світогляду. Тома Аквінський “Сума теології”, “Панування владик”.

2
 

ВСЬОГО

30