Христина ПОЛІЩУК, Львівський національний університет імені Івана Франка
РЕЛІГІЙНА ОСНОВА РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ КОРОЛІВСТВА САУДІВСЬКА АРАВІЯ
Королівство Саудівська Аравія – лідер Близькосхідного регіону за показником нафтових запасів, а отже – домінуючий гравець на геополітичній арені не лише регіону, але й світу. Зростаюча роль держав Перської затоки у міжнародному процесі зумовлює вивчення політичної системи цієї країни, глибокого аналізу функціонування владних інститутів та специфіку діяльності політичних лідерів, оскільки роль саме королівської родини та близького клану Неджді є визначальною у реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Це пов’язано із значним впливом клановості як особливого явища Близькосхідного регіону на основі релігійних переконань. Власне, в реалізації зовнішньої політики Король Абдалла бін Абдал Азіз ас Сауд також послуговуються легітимізуючими фундаменталістськими чинниками, які сприяють підтримці його курсу серед населення держави, проте не завжди сприятливо формують добросусідські відносини з іншими державами Близького Сходу.
Така ситуація зумовлена історичною специфікою приходу до влади родини Саудів, оскільки Королівство із сучасною назвою існує порівняно недовго: Абдул Азіз ібн Абдул Рахман Ас Сауд завершив територіальне формування держави у 1927 р., а нову назву у форматі Королівство Саудівська Аравія воно отримало у 1932. Попередньо ця територія складала єдність двох регіонів - Хіджаз і Неджд. У 1740-48 рр. у провінції Неджд постав ваххабітський султанат на чолі з шейхом одного з численних місцевих племен Ібн Абд Ваххабом. У 1806 р. Ваххабіти захопили Мекку, а в кінці XIX ст. Аравійський півострів перебував у складі Османської імперії. Відновити владу місцевого населення вдалось саме Сауду, який за 20 –ті рр. минулого століття відвоював у Туреччини Хіджаз, а також приєднав до неї території Неджду [1, с. 1327]. Відтоді між ваххабітським кланом Неджді („жителі Неджду”) та Саудами утворилось мовчазне протистояння, засноване не лише на економічному та територіальному суперництві, але й домінуванні напрямку Ісламу, принесеного саме Неджді, а точніше – Суннітському Ваххабізмі.
Сьогодні Королівство Саудівська Аравія – абсолютна теократична монархія, де король посідає посаду прем’єр міністра, а світська і духовна влада співпадає. В основі законодавства КСА – шаріат [2, с. 872]. Використовуючи Іслам, Саудівська Аравія лише посилює своє значення лідера регіону, володіючи двома святинями Ісламу – Меккою та Медіною, хранителем яких офіційно є монарх КСА, що й зазначено у його титулі - Його Величність Король Саудівської Аравії Абдалла бін Абдал Азіз ас Сауд, хранитель двох святих міст-мечетей Мекки і Медіни. Охорона вищезгаданих святинь – інтегральна частина обов’язків монарха, повноваження якого залишаються практично необмеженими. Щоправда, їх легітимує традиція і Коран, а кількість вірних Ісламу щороку зростає і не лише за рахунок демографічного чинника, але й з числа новонавернених. За даними ООН у 1991 р. кількість мусульман у 1991 р. становила 1 325 млн. осіб, а за припущеннями, до 2020 р. ця цифра сягне 2 млрд. Узагальнюючи тенденції у вивченні політичного Ісламу, варто виділяють його наступні функції: комунікативна ( пояснення прийнятих рішень на основі норм Корану, поширення його вчення); інтегруюча (створення консенсусу для підтримки зовнішньополітичного курсу, створення регіональної системи); легітимізуюча (виправдання необмежених повноважень монарха)[3, с. 374]. Відтак, політична практика Саудів здійснюється в умовах панування фундаменталізму, що заперечує модернізацію та тлумачення Корану. Якщо ще у минулому столітті на Близькому Сході відбувалось протистояння панісламізму (керівна роль Ісламу у світському житті, єдність Умми (мусульманської общини), необхідність об’єднання всіх мусульман у межах однієї держави) та панарабізму (незалежність арабської нації на основі сепарування держави і релігії), то зараз дослідники політичного Ісламу вводять поняття „сакрального націоналізму”, провідною ідеєю якого є заперечення всього Західного на основі правильності лише Ісламських норм [4, с. 466]. Ще одним фактором зміцнення Суннітського Ваххабізму в найортодоксальніших формах є протидія активності радикальних шиїтів, що діють за підтримки Ірану на півночі країни.
Ці та інші умови визначають і зовнішньополітичний курс Саудівської Аравії. Ми розглянемо деякі найбільш актуальні напрямки:
- Саудівсько-Ізраїльські взаємовідносини: В умовах близькосхідного конфлікту Саудівська Аравія в особі нинішнього монарха Абдалли у 2002 р. запропонувала свій план врегулювання кризи на наступних умовах:
1. Ізраїль повністю залишає окуповані землі;
2.Ізраїль визнає незалежну Палестинську державу із столицею у Східному Єрусалимі;
3. Ізраїль дозволяє повернутись палестинським біженцям;
4. Арабські держави встановлюють з Ізраїлем „нормальні відносини” і гарантують його безпеку [5, с. 92].
Втім, втручання КСА в Арабо-ізраїльський конфлікт також небезпідставний. І тут справа не лише в етнічній близькості, фінансовій підтримці чи пануванні ідеї єдності Умми. Справжня причина криється в тому, що Саудівська Аравія претендує на роль духовного лідера Близького Сходу і протиставить себе шиїтському Ірану, позиція якого з питання Палестини є набагато активнішою і радикальнішою. Відтак, вже на цьому грунті спостерігаємо релігійний підтекст зовнішньополітичного курсу КСА в утвердженні Ваххабізму та протистоянні шиїзму. Чому ж Сауди так відстоюють саме Ваххабізм?
Як було зазначено вище, Сауди завоювали Ваххабітів – Неджді, відтак, тепер змушені, з метою балансу між кланами у владному політикумі, підтримувати цей напрямок Ісламу потенційного внутрішнього опонента, хоча самі Сауди стилем свого життя не схожі на ортодоксальних мусульман. Цю думку наводить М. Роскін: „Легітимність королівської сім’ї знаходиться під питанням, оскільки багато з них бувало за кордоном, живуть не „по-ісламськи” у Західному стилі” [4, с.473]. Родина Саудів налічує близько 30000 осіб, приблизно 5000 з яких можуть прямими чи непрямими спадковими лініями претендувати на трон. Така неоднорідність всередині королівського двору змушує монарха обережно ставитись до загроз, які надходять ззовні, важливою з яких може стати відкрита боротьба з кланом Неджді. Панування ваххабізму є запорука тривалого перемир’я між найвпливовішими кланами держави.
- Саудівсько-Іракські взаємовідносини: Під час операції „Буря в пустелі”, здійснюваної американськими військовими проти Іраку внаслідок його нападу на Кувейт, КСА підтримала США. Слід зауважити, що на території королівства розташовані американські військові бази. Втім, сьогодні Сауди схильні до покращення взаємовідносин з Іраком, мотивуючи це тим, що Ірак – арабська країна. Проте, ми вбачаємо у зміні позиції іншу причину. Справа в тому, що 60% населення Іраку – шиїти [6, с. 272], які після падіння режиму Саддама Хусейна отримали широкі переваги над суннітським населенням, домінування якого було очевидним до 2004 р. Маючи постійні спалахи терористичних актів, що періодично здійснюються в королівстві шиїтськими радикалами, Сауди не зацікавленні в поширенні шиїзму чи сприянню його розквіту. Відтак, курс на зближення з Іраком також несе релігійний підтекст у формі підтримки суннітській меншості.
- Саудівська Аравія та Перська затока: Арабською мовою Перська затока іменується „Аль Халідж аль Арабій”, що в дослівному перекладі означає „АРАБСЬКА затока”[5, с.93]. Тут має місце віковічна боротьба за акваторію затоки, яка стала значно гострішою у другій половині XX ст., після розробки нафтових родовищ. Як бачимо, абарська спільнота на чолі з КСА навіть на лінгвістичному рівні намагається протиставити себе знову ж таки Ірану (історична назва території якого – Персія).
- Саудівсько-Йорданські взаємовідносини також позначені релігійною історією. Як ми зазначали, Сауди утвердили своє володіння Меккою у 20-х рр. минулого століття в ході повного завоювання Хіджазу і Неджду, а попередньо цим містом (не зважаючи на змінних носіїв влади Аравії, в т.ч. – Османів) володіла родина Хашимітів, до складу якої належав Пророк Мухамед. Нащадки Хашимітів зараз становлять монархічну династію Йорданії. Відтак, факт „правонаступності” Святої землі і приналежності до родини Пророка ставить над Саудами знак питання, який принагідно підкреслюється Йорданськими Хашимітами.
Виходячи з вищесказаного, приходимо до наступних висновків:
- В основі зовнішньополітичного курсу Саудівської Аравії окрім економічних та етнічних пріоритетів лежить релігійний чинник, а саме – панування Суннітського Ісламу у формі ортодоксального Ваххабізму;
- КСА - релігійний лідер Ісламського світу, на території якого розташовані святі міста Мекка і Медіна. Втім, її домінування необхідно постійно підтримувати у протистоянні з шиїтським Іраном, роль якого в регіону стабільно зростає.
- Внутрікланові взаємовідносини родини Саудів та їхнє протистояння з кланом Неджді змушує королівську сім’ю всіляко підтримувати Ваххабізм і сприяти його поширенню, не зважаючи на неоднорідність думок з цього приводу всередині правлячої династії.
- Проаналізовані відносини Королівства з сусідніми Ізраїлем, державами Перської затоки, Йорданією побудовані на історичний та політико-релігійній базі, оскільки Саудівська Аравія – це та країна, де поняття державної геополітики збігається з поняттям геополітики Ісламу в цілому.
Література:
1. Barry Turner. The Statesman’s Yearbook. The Politics: Cultures and Economies of the World. – Haundmills, Hampshire: Macmillan Press Ltd., 2001. – 1985 pp.
2. Выборы во всем мире. Электоральная свобода и общественный прогресс. Энциклопедический справочник/ Сост. А.А. Танин-Львов – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЕН), 2001. – 1112 с.
3. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 рр.): Підручник/ Л.Ф. Гайдуков, В.Г. Кремень, Л.В. Губерський та ін. К.: Либідь, 2001. -624 с.
4. Michael Roskin. Countries and Concepts. An introduction to Comparative Politics.- 6th Edition.- New Jersey, USA: Prentice Hall, 1998 – 504 pp.
5. Модестов С.А. Геополитика Ислама. – М.: Мол. Гвардия, 2003.- 190 [2] с.
6. Страны мира. Полный универсальный информационный справочник. 2-е издание, исправленное и дополненное. – М. Олма-пресс, 2005. – 608 с.