План

1. Основні форми ведення суспільного господарства *
2. Товарне виробництво - вихідний пункт виникнення капіталізму й основна форма сучасного економічного життя *
3. Суб'єкти сучасного ринкового господарства й економічні цілі в ринковій системі економіки *
4. Закон вартості - економічний закон товарного господарства *

У процесі тривалої еволюції у всіх країнах світу утвердилося панування ринкової економіки як основної і найефективнышої форми ведення господарства. Її основу становить товарне виробництво. Під ним розуміється виробництво продуктів окремими, частками, відособленими виробниками, кожний з який спеціалізується на виробленні одного якого-небудь продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку, їхній обмін.

Історія розвитку суспільства від нижчих стадій до вищих свідчить, що суспільне господарство на різних етапах розвитку продуктивних сил і виробничих відносин змінювало свої економічні форми.

Первинною, вихідною формою було натуральне господарство. Історичний досвід його розвитку дає підстави припускати про величезне різноманіття моделей натуральної форми господарювання: первісна спільнота, азіатська спільнота, німецька, слов'янська й ін. При спільності основних ознак кожна з моделей мала свої особливості, обумовлені специфікою середовища існування.

Натуральна форма господарства історично ґрунтувалася на земельній власності, що була фундаментом усіх соціально-економічних відносин. Ця форма господарювання була характерна для всіх докапіталістичних способів виробництва. Вона виникла як наслідок нерозвиненості суспільного поділу праці і примітивності матеріальних умов господарювання.

Натуральне виробництво - це така форма господарства, при якій матеріальні блага і послуги створюються для власного споживання, для споживання усередині окремої господарської одиниці. Зовнішні зв'язки тут не розвинуті. Натуральна форма панувала в замкнутій первісній громаді. Тут кожна господарська одиниця робить усі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і кінчаючи повною підготовкою продуктів праці до споживання. В основному натуральними минулому патріархальне селянське господарство, феодальні маєтки. Обмежені примітивні потреби збігалися з настільки ж примітивним виробництвом.

У рамках такого замкнутого господарства відтворювалося для власних потреб практично усе: їжу, одяг, робітник і продуктивну худобу, добрива, примітивний інвентар. Виробничі відносини при такій формі господарювання виступали у своєму безпосередньому вигляді, як відносини між людьми (рабовласник і раб, поміщик і селянин), а не як відносини через продукти їхньої праці. Натуральна форма виробництва жорстко замикає всі економічні процеси в рамки локальних одиниць, не допускає відкриття каналів для зв'язків у поза. Робоча сила настільки ж жорстко закріплюється за даним господарським цілим і позбавлена мобільності. Звідси і консерватизм натурального господарства. Його елементи збереглися і донині, а в слаборозвинених країнах існують у масових масштабах.

Товарна форма господарства зароджувалася як протилежність натуральному господарству, спочатку у відносинах між громадами, а потім проникла й усередину, поступово перетворюючи натуральне господарство в другорядний елемент економічного життя, що відмирає.

Товарне виробництвоє певним способом організації суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці.

Для розвитку товарного господарства необхідні були дві умови:

1. Суспільний поділ праці, при якому кожен виробник спеціалізується на виробленні певного виду продукції. Спеціалізація виявилася основною умовою для росту продуктивності праці, а в наслідку і для технологічних революцій. Це стало передумовою для створення надлишків продукції понад потрібну для споживання усередині громади.

2. Економічне відокремлення виробників одне від одного як власників, через що виникла необхідність в обміні результатами праці. Суспільний поділ праці скоріше є умовою виникнення товарного виробництва, а економічне відокремлення товаровиробників - причиною. Необхідно розрізняти два види товарного господарства: просте і розвинуте капіталістичне. Просте товарне виробництво - це господарство ремісників і селян. Воно засноване на особистій праці, а зв'язок з ринком підтримується через продаж надлишків (понад своє споживання) виробленої продукції. Капіталістичне товарне виробництво засноване на найманій праці і повною міроюпов'язане з ринком. Поєднує їх приватна власність на матеріальні засоби господарської діяльності.

У тривалій економічній еволюції "створення" ринку відбулося внаслідок пошуку людьми вирішення споконвічної економічної дилеми: "рідкісні, обмежені ресурси - необмежені потреби людини в різноманітних благах". Напевно точніше було б сказати, що вихід на ринок був визначений самим економічним середовищем. Обмеженість ресурсів виступила однієї з причин суспільного поділу праці, спеціалізації галузей і видів людської діяльності. Сама сучасна економічна система є своєрідним продуктом зростаючих масштабів поділу праці і поглиблення спеціалізації. Однак успіхів у пошуках вирішення проблеми "потреби-можливості" удалося домогтися далеко не усім.

Світовий досвід свідчить, що не завжди зародження і функціонування товарних відносин автоматично породжувало прогресивний розвиток суспільства. Протягом тисячоліть процвітала торгівля в багатьох містах Середньої Азії, Близького Сходу, але більшість держав нині розташованих тут продовжують залишатися слаборозвинутими. 

У докапіталістичних способах виробництва товарні відносини відігравали другорядну роль - сприяли встановленню зв'язків між раніше ізольованими виробничими осередками (громадами, рабовласницькими латифундіями, феодальними маєтками і т.д.). Вони відкривали додаткові можливості для розвитку виробництва і суспільства в цілому. З розвитком торгівлі були пов'язані досягнення в мореплавстві, найбільші географічні відкриття.

Товарна економіка - це постійний рух товарних мас у тому напрямку, де в їх потребують. Назустріч один одному переміщаються споживчі продукти і капітальні товари виробничого призначення. Ці потоки почали швидко розширюватися в період розпаду феодального суспільства. Можна стверджувати, що капіталізм як особливий соціально-економічний устрій суспільства виріс з товарного виробництва. Передумови для нього формувалися в процесі розвитку простого товарного господарства. Продукт приватної праці з конкретними витратами на його створення прирівнювався до суспільної праці через ринок і тим самим знаходив суспільне визнання. Той, кому вдавалося знизити індивідуальну вартість своєї продукції виявлявся у вигідному становищі й у порівнянні з іншими діставав додатковий прибуток. Інший, менш митецький, менш кмітливий виявлявся в гіршому становищі й урешті-решт розорявся. Процес розшарування товаровиробників є об'єктивною реальністю, він закономірний. І ця закономірність виявляється також в нашомух сьогоденні.

У ході розвитку товарно-грошових відносин йшло первісне нагромадження капіталу. Зодного бокуу руках визначених груп людейнакопичується капітал, з іншого боку - в особі знедолених формувався клас людей, що працюють за наймом. Основу капіталізму і складають приватна власність на засоби виробництва і праця юридично незалежних, вільних працівників, що не маючи у своєму розпорядженні засобів виробництва, змушені продавати на ринку праці єдиний товар - свою здатність до праці.

Товарне господарство при капіталізмі в такий спосіб розширюється, стає основною формою економічного життя. Товарні відносини тут пронизують усі сфери і функції суспільного господарства, а товар перетворюється, у його елементарну "клітинку". Властиві натуральному господарству прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням: "виробництво - розподіл - споживання" змінюється при капіталізмі загальним опосередкованим зв'язком: "виробництво - обмін - споживання".

При розвинутомутоварному виробництві товарами стають не тільки всі продукти праці, але і фактори виробництва, у тому числі і робоча сила. Ринкові відносини набувають загального характеру. Відбувається уречевлення всієї системи економічних відносин, виникає товарний фетишизм.

Ми живемо у світі товарів і грошей. Лише дуже незначна частина наших потреб задовольняється минаючи ринок без входження у відносини з іншими людьми. Для придбання товарів потрібні гроші. А їх треба заробляти.

Ринкова організація економіки виявилася найбільш ефективною. Вона вимагає від суспільства найменших витрат при вирішенні кардинальних економічних проблем. Виробники і споживачі товарів знаходять один одного без усякого втручання ззовні, спілкуючись між собою мовою цін. Завдяки такій вільній поведінці забезпечується пропорційність у господарській діяльності: усе непотрібне, що втратило свою корисність, відкидається не знаходячи попиту, а потрібне, прогресивне отримує простір і розвиток.

У 60-70-х роках серед економістів-теоретиків СРСР проходила дискусія про характер і форми соціалістичного виробництва, що розколола їх на два табори: "товарників" і "нетоварників". Перші вважали, що соціалістичне виробництво продовжує розвиватися в товарній формі. Тут зберігаються основи його функціонування (суспільний поділ праці й економічне відокремлення виробників: дві форми власності на засоби виробництва і продукти праці), а обмін діяльністю і його результатами між підприємствами і всіма іншими суб'єктами відбувається за допомогою купівлі і продажу. При всім цьому зберігалися особливості соціалістичного товарного виробництва і його "корінні" відмінності від капіталістичного.

Група "нетоварників" базувала свої судження на основних положеннях марксистської економічної теорії: товарне виробництво сталовихідним пунктом виникнення капіталізму, воно здатне відроджувати капіталізм... щохвилини, щогодини в масовому масштабі. Товар є економічною клітинкою буржуазного суспільства, тому побудова соціалізму зв'язана зі знищенням товарної форми виробництва і його заміною планомірно організуючим виробництвом у масштабі всього суспільства. На думку прихильників цього напрямку, товарна форма виробництва не вічна, вона виникла на визначеному історичному етапі розвитку суспільства, досягає свого розквіту і стає загальною формою господарства при капіталізмі, а при соціалізмі поступово заміняється простим продуктообміном між виробниками і споживачами.

Можливо у віддаленій перспективі, коли людин вийде на рівень свідомого самообмеження своїх потреб при обмежених ресурсах, такий перехід і стане. А поки ми входимо в ринкову економіку від адміністративно-командної економічної системи. І входимо вкрай невдало. 

Сучасне ринкове господарство засноване на взаємодії приватного і державного секторів економіки. У залежності від ступеня інтенсивності впливу на економіку і від пріоритетних завдань, що розв'язуються державою, розрізняють такі моделі сучасного ринкового господарства: соціально орієнтоване господарство, змішану економіку і корпоративну економіку.

При першій моделі цільова спрямованість державних програм пов'язана з захистом інтересів громадян, а принципи регулювання економіки отримують вираження в довгострокових програмах. Частка державного сектора в економіці 30%. (Німеччина) При змішаній економіці держава створює умови для розвитку підприємництва, використовуючи переважно тактичні методи. Частка державного сектора тут відносно мала (США).

Корпоративна економіка припускає цільову спрямованість державних програм на захист інтересу великого бізнесу і визначення основних пріоритетів (Японія, Швеція).

Що стосується російської економіки, вона історично спиралася на примат або державної, або общинної, або суспільної власності, що й обумовило специфіку основних проблем сучасних ринкових реформ.

У сучасних умовах ринкова система господарства із саморегулюючої трансформувалася в регульовану, що привело до ускладнення її суб'єктивної структури. Суб'єктами ринкової економіки є: підприємці; працівники, що продають свою працю; кінцеві споживачі продукції; власники позичкового капіталу; власники цінних паперів; торговці і т.д. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято поділяти на чотири групи: домашні господарства, підприємства, банки і держава (уряд).

Домашні господарства - це господарська (економічна) одиниця, що функціонує в споживчій сфері економіки і може складатися з однієї чидекількох осіб. Ця одиниця є власником і постачальником, в основному, людського фактора виробництва і її ціль пов'язана із забезпеченням найбільш повного задоволення особистих потреб.

Підприємство (фірма) - ця економічна одиниця виробляє товари чи послуги для продажу, приймає самостійні рішення, прагне до отримання найбільшого доходу (прибутку) шляхом найкращого використання притягнутих і власних факторів виробництва. За свою діяльність цей численний суб'єкт ринкової економіки несе повну відповідальність. Одержуваний прибуток йде в особистий доход і на удосконалення та розширеннявиробництва, на виплату податків.

Банки - це фінансово-кредитні установи, що регулюють рух грошової маси, необхідної для нормального функціонування економіки. Вони здійснюють посередницькі функції в сфері руху фінансів, акумулюють на своїх рахунках кошти підприємств і домогосподарств і вигідно розміщають їх, кредитуючи ті ж підприємства і домогосподарства.

Держава як суб'єкт ринкових відносин представлено усіма своїми контролюючими, регулюючими й охоронними установами, що здійснюють влада над господарськими суб'єктами для досягнення суспільних цілей, забезпечення економічного і соціального прогресу суспільства.

Якщо оцінювати економічні цілі сучасної системи господарювання в масштабі всього суспільства, то їх можна звести до таких основних положень:

1. Забезпечення економічного росту і більш високого рівня і якості життя населення.
2. Підвищення ефективності використання обмежених виробничих ресурсів у масштабі всього суспільства, тобто досягнення найкращих результатів при мінімальних витратах.
3. Досягнення повної зайнятості працездатного населення. Усі хто може і бажає працювати повинні бути забезпечені робочими місцями.
4. Стабільний рівень цін. Постійні зміни цін ведуть до зміни поведінки людей і підприємств, створюють напруженість і непевність в економічній діяльності.
5. Економічна свобода. Усі суб'єкти, що господарюють, повинні володіти у своїй економічній діяльності високим ступенем свободи.
6. Справедливий розподіл доходів. Ми вже говорили, що справедливість у розподільних відносинах не означає зрівнялівки. Вона полягає у тому, щоб на рівний капітал і рівну працю забезпечувався рівний доход і щоб жодна група населення не перебувала в убогості при надмірній розкоші інших.
7. Підтримка розумного співвідношення експорту й імпорту, тобто по можливості активного торгового балансу в міжнародних економічних і фінансових відносинах.

Такі загалом основи і характерні ознаки ринкової економіки.

Ринкова економічна система (як і всяка інша система) має властивість внутрішньої цілості, що дозволяє їй зберігати себе у взаємодії з зовнішнім середовищем і саморозвиватися. Система - це об'єктивна єдність закономірна зв'язаних один з одним предметів і явищ. Саморозвиток системи і взаємодія її елементів відбувається по визначених законах.

Закон вартості - це об'єктивний закон, що регулюєзв'язки між товаровиробниками, розподіл і стимулювання суспільної праці в умовах товарного виробництва.

Економічні закони - це закони суспільних дій людей. Вони виражають сутність виробничих відносин, стійкі, постійно повторювані зв'язки в розвитку економічних процесів і виявляються через повсякденну діяльність людей у сфері господарювання як такого, але й у правовій, ідеологічній і політичній сферах. Ніякими нормативними актами й ідеологічними установками не можна змусити приватного товаровиробника працювати собі в збиток. У взаємодіях з іншими товаровиробниками він просто зобов'язаний домагатися повернення своїх витрат на створення чи просування економічного блага з прибутком. При тому не меншим у порівнянні з іншими. У іншому випадку він виявиться неконкурентоспроможним і збанкрутує. Сутність закону вартості зводиться до визначення вартості товарів суспільно-необхідною працею. Він проявляється як закон цін і його дія нагадує рух маятника: з підвищенням ціни діяльність підприємця стає більш активною, знижується ціна - товаровиробник виявляється змушеним згортати виробництво і вживати заходів до скорочення своїх витрат, до здешевлення виробництва. Як крайність - він буває змушеним позбавити дану сферу додаткового капіталу і своїх зусиль. Тоді приплив даного блага на ринок зменшується і при колишньому обсязі попиту ціна знову піде у верх. Отже закон вартості, діючи в загальній системі економічних законів через поведінку людей, забезпечує рівновагу в господарській діяльності.

Абсолютної рівноваги і пропорційності не буває, але і тривалі порушення, і диспропорційності неможливі. У цьому плані ми можемо говорити про те, що закон вартості є регулятором розподілу ресурсів між різними сферами виробництва. У подальшому ми повернемося до розгляду процесу конкурентного ціноутворення і побачимо, що на злети і падіння цін впливають багато факторів, і, насамперед, співвідношення попиту та пропозиції на товари.

З проявом чинності закону вартості в сучасному економічному житті зустрічається кожен підприємець: хтось збагачується, інші терплять крах. Закон вартості обумовлює диференціацію товаровиробників.

1. Дайте характеристику натуральної форми господарства.
2. Покажіть, які фактори лежать в основі переходу господарської діяльності від одних форм до інших.
3. Назвіть причини й умови, на базі яких чинився перехід до товарної форми виробництва.
4. Дайте розгорнуту характеристику простого товарного виробництва. Наведіть приклад цієї форми господарства з реального сучасного життя.
5. Як розуміти положення: "Розвиток простого товарного виробництва послужив вихідним пунктом виникнення капіталізму?"
6. Чим відрізняється розвинуте капіталістичне товарне виробництво від простого?
7. Чи є різниця між поняттями: "Ринкова економіка" і "товарна економіка"?
8. Що послужило причиною своєрідного розколу в рядах радянських економістів у 60-7- м.м. на "товарників" і "нетоварників".
9. Чи можливо в перспективі заміни товарну форму господарства на якусь іншу?
10. Назвіть основні моделі ринкової економіки й охарактеризуйте їх.
11. Назвіть суб'єктів ринкової економіки й охарактеризуйте їхню економічну поведінку?
12. Які економічні цілі досягаються в процесі розвитку ринкової економіки?
13. Що ви розумієте під економічними системами й економічними законами?
14. Як розуміти "об'єктивний характер дії економічних законів"?
15. Дайте характеристику чинності закону вартості.