Важливим напрямком розвитку нашого суспільства на сучасному етапі є формування його як громадянського. Це зумовлює формування адекватної такому суспільству соціально-політичної структури. За останні 10-15 років у ній відбулися істотні зміни, які торкаються її соціальної сфери. За економічної кризи при зростанні чисельності бідних майже до 80% та при стабільних кількох процентах вищого класу (найбагатших) визріла проблема визначення, формування і розвитку середнього класу в Україні, оскільки теорія середнього класу є по суті теорією про соціальну гармонію. Зростання чисельності середнього класу фактично означає ліквідацію протистояння багатства і бідності. Ще Арістотель був упевнений, що бідність породжує бунт і злочин, а там де відсутній середній клас і чисельно переважають бідні верстви населення неминучі соціальні ускладнення, які можуть призвести до загибелі держави. Якраз Арістотеля справедливо вважають провісником політики середніх верств населення. Його значним відкриттям є теорія “середнього елемента”, згідно з якою “середній елемент” – соціальна група, яка за майновим станом посідає проміжне місце між найбагатшою і найбіднішою верствами суспільства. Суспільство, яке складатиметься переважно з людей середнього достатку, матиме й найкращий державний устрій, а її громадяни перебуватимуть у найбільшій безпеці. Вони не прагнутимуть чужого добра, як бідняки. Ніхто не претендуватиме на те, що належить середньому класові, бо він є більшістю населення країни. Іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет в своїй праці “Повстання мас” теж згадує і описує середню людину як стрижень, навколо якого обертається історія. У середньої людини її суверенність як індивідуальність “перетворилася з ідеї юридичного ідеалу у реальність, стала невід’ємною часткою її психології” (6;53).

У XX ст. теорія “середнього класу”, що обґрунтовує його стабілізуючу роль у суспільстві, посіла помітне місце в політичній та соціологічній думці. Він трактується як більшість населення, що має власність і достатні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступними йому благами і цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Американський соціолог Е. Райт у праці “Класи” вказує на чотири типи тлумачення суті середнього класу:

класова поляризація не зникає, про що свідчить наявність середнього класу;

середній клас є спадкоємцем дрібної буржуазії;

середній клас це професійно-менеджеріальний, або “новий клас”;

середній клас складається з тих, хто відноситься до “середніх страт” з своєю соціальною позицією безвідносно до будь-якого класу (7;85).

Вважається, що середня верства являє собою не просто групу, яку об’єднують спільні інтереси, але й утворює той елемент суспільної економіки, який один у стані протидіяти концентрації економічної влади. Для суспільства створеного на здоровій основі, середній клас є необхідним, творчим і зв’язуючим елементом. Німецький соціолог Е. Ріхерт вважає, що величезне зростання середнього класу стало яскраво вираженою рисою високо розвинутих в індустріальному відношенні країн (8;228). Такі Західні вчені як Жюль Мок і Генрі Грейсон притримувалися думки, що людська історія з самого початку була спрямована на створення суспільства середніх класів. Так француз Ж. Мок беручи за основу провідну роль середніх верств у виробництві, створив всезагальний “закон про зростання середніх верств”. А американський соціолог і економіст Г. Грейсон стверджував, що всі минулі ступені розвитку суспільства були лише підготовкою до появи демократично спрямованого середнього класу. Період правління середнього класу Г. Грейсон називає найвищим і найбільш творчим періодом в розвитку суспільства.

В цілому аргументи, якими оперують прихильники розвитку суспільства в напрямку до “суспільства середнього класу” можна розділити на дві категорії – економічні та психологічні.

В монографії швейцарського соціолога А. Мюллера “Поведінка споживача і його вплив на форми розподілу” вказується, що коли соціальна структура характеризується динамізмом, плюралізмом, мобільністю, то під дією цих факторів, завдячуючи вирівнянню доходів, володінню споживчими товарами, проникненню раціонального типу мислення у всі сфери життя проходять структурні зміни, які ведуть до зменшення дистанції між “вищими” і “нижчими” верствами суспільства, таким чином формуються однакові соціальні позиції, стиль життя, відношення до споживання (2;143).

Прихильники інших аргументів вважають, що шлях до “суспільства середнього класу” лежить через посередництво зміни типу мислення людей. Місце класової свідомості повинне зайняти “середньокласове мислення”, основою якого є загальнокультурні цінності, норми, символи, які характеризують суспільний статус, прагнення до найвищих досягнень.

Відповідно до аргументів розвитку “суспільства середнього класу” при виявленні і дослідженні середньої верстви у структурі суспільства використовують два методи: об’єктивний і суб’єктивний.

Об’ктивний критерій, який використовується соціологами, грунтується на ознаках, які не залежать від думки індивіда. Таких ознак, по суті, дві: характер діяльності і величина доходів. Проте до уваги ще беруться різні індекси. Дж. Коул підкреслював, що “членство в середньому класі” не є просто результат доходу, чи професії, освіти, манер, чи сімейних зв’язків. Це результат використання кожного з цих критеріїв. Він детально перераховує 12 груп, які відносяться до середнього класу в Англії і взагалі в більшості розвинутих країн Заходу. Поряд з дрібними середніми підприємцями і фермерами, адміністраторами, управлінцями, службовцями, інтелігентами він включає до складу середнього класу більшість керівників приватного бізнесу, великих фермерів, ряд робітничих професій.

В Англії згідно з Генеральним Реєстром (статистичний облік населення) з 1981р. прийнята наступна класифікація за характером зайнятості:

1. ті, хто займається професійною (високопрофесійною) діяльністю;
2. ті, хто виконує тимчасові (сезонні) роботи, які перебувають на стадії вибору професії;
3. ті, хто виконує кваліфіковану нефізичну працю;
4. ті, хто виконує кваліфіковану фізичну роботу;
5. ті, хто виконує роботу, яка не потребує високої кваліфікації;
6. ті, хто виконує некваліфіковану роботу (різноробочі).

Другий об’єктивний показник більш точний (дохід), але його важче зафіксувати в кількісному відношенні, оскільки необхідно враховувати не тільки первинні доходи, які можна порахувати (включаючи зарплату, підприємницький дохід і ренту), але й соціальні трансфери, пільги, дотації.

Суб’єктивний ґрунтується на принципі самоідентифікації, іншими словами виходить з думки самих членів суспільства відносно того, до якої соціальної верстви вони себе відносять. Німецький соціолог Гельмут Шельський у своїй книжці “Сучасна трансформація німецької сім’ї” відніс до середнього класу кожного, хто сам себе вважає членом цього класу, не беручи до уваги його справжнього соціального стану. Таке ж широке визначення кордонів середнього класу дав французький соціолог П. Блетон. Він вважав, що поняття середнього не може бути відповідним з конкретною соціальною дійсністю. Воно відповідає лише певному духовному стану: до середнього класу належать ті, хто визнає принцип приватної власності і права особистості в колективі, збереження моральних і культурних цінностей, якими володіє людство.

До суб’єктивного методу визначення середнього класу можна й віднести репутаційну теорію У.Ллойда Уорнера (9;234). В 30-ті і 40-ві роки Л. Уорнер провів детальне дослідження класової системи в поселенській спільноті, яку назвав “Янкі-сіті”. Аналіз цієї системи здійснювався на основі висловлювань членів спільноти один про одного. Таким чином люди самі визначали класову приналежність тих чи інших жителів. Л. Уорнер виявив шість різних груп, серед них:

• вища верства середнього класу, яка складається з висококваліфікованих осіб, зайнятих інтелектуальною працею, і ділових людей, які мають високі доходи: лікарів, юристів, власників капіталу.
• нижчий середній клас, куди входять в основному канцелярські службовці та інші “білі комірці” (секретарі, банківські касири і т.д.).

Представники теорії “суспільства середнього класу”, як правило, розрізняють “старий середній клас” – ремісники, селяни, торговці та “новий середній клас” – службовці, інженери, техніки, вчителі, вчені. Згідно Серван-Шрейдеру, новий середній клас являє собою нове об’єднання людей і колективів, які володіють багатосторонньою технічною компетенцією, якої потребує сучасний процес технологічного обновлення. Р.Дарендорф стверджує, що в результаті соціальної мобільності створилася нова середня верства з службовців та чиновників, так званий “клас людей обслуговування”.

Особливої уваги в структурі суспільства заслуговує інтелігенція. Зараз західні соціологи визначають інтелігенцію як новий клас, за яким визначають майбутнє. Він складається з освічених, професійно навчених, дипломованих спеціалістів, які завдяки високому рівню професіоналізму володіють високим почуттям самосвідомості, значимості, автономії, що дозволяє розглядати їх як певну соціальну спільність. Спільним для них є також і те, що вони, як правило, не мають власності на засоби виробництва, а джерелом доходів є отримані знання і здібності (3;228).

Й.Шумпетер обмежував склад інтелігенції особами, які формують громадську думку і здійснюють духовний вплив на інших людей. Американський соціолог С.Ліпсет відносить до інтелігенції “всіх тих, хто створює, розповсюджує і розповсюджує культуру – цей символічний світ людини, який включає в себе мистецтво, науку і релігію” (5;211). До створювачів культури автор зараховує вчених художників, філософів, письменників, деяких видавців і журналістів; до розповсюджувачів культури – вчителів, репортерів і т. д. Периферійну групу складають ті, хто використовує культуру як частину своєї роботи, – лікарі, юристи. Французький соціолог Р.Арон притримується тієї думки, що інтелігенцію можна визначити в широкому смислі як прошарок, який охоплює тільки експертів, вчених і письменників (5;214). Під впливом серйозних змін, які відбулися в складі інтелігенції, деякі економісти і соціологи, зокрема Дж. Гелбрейт, Д. Белл, З.Бжезинський почали трактувати цю категорію в більш широкому плані, відносячи до неї і інженерно-технічні кадри, і управлінців в корпораціях, і представників адміністрації, і високо кваліфікованих спеціалістів. В ході науково-технічної революції, на основі всезростаючого значення науки, освіти і техніки, інтелігенція бере на себе соціально визначаючу роль в суспільстві. В своїй роботі “Грядущее постиндустриальное общество” Д.Белл, наприклад, розглядав появу нового класу – науково-технічної інтелігенції, як логічний наслідок переходу капіталістичного суспільства від індустріального рівня на якісно новий – постіндустріальний (1;500). Він виділив у складі нового класу сім категорій:

1. ті, хто обробляє інформацію, технічні і професійні працівники, які мають вищу освіту і високий рівень компетентності;
2. інтелектуали і працівники знання. Це – вчені і шкільні вчителі, математики, економісти, фізики-дослідники;
3. створювачі і критики культури: романісти, художники, музиканти, критики;
4. розповсюджувачі культури і знання. Місце їх праці в культурній і інтелектуальній періодиці, музеях, видавництвах;
5. застосовувачі і розповсюджувачі знання: інженери, вчителі, юристи, фізики;
6. менеджери і адміністратори на економічних підприємствах, керівники в громадському секторі, неприбуткових інститутах(школах, університетах, лікарнях);
7. нові працівники сфери розваг: репортери, журналісти.

Отже, проблема середнього класу не нова в західній соціології, багато вчених займалися і займаються її розробкою. Одноголосно обґрунтовують стабілізуюче значення середнього класу для демократичного суспільства та вбачають в ньому основу майбутнього постіндустріального суспільства. У нас ця проблема тільки недавно стала центральною проблемою соціологів та політологів. Вони адаптовують і застосовують західні теорії для вивчення структури нашого суспільства. Формування середнього класу в Україні, його здатність забезпечити ефективне і стабільне функціонування суспільства залежить від багатьох умов. Перед вченими стоїть проблема не тільки визначити і дослідити умови, за яких буде формуватися та розвиватися середній клас, але й створити їх, а це не так легко. Тому що для цього потрібно спільні зусилля і вчених-дослідників і владних структур і самих людей. Потрібно щоб всі усвідомили, що без міцного середнього класу не можлива розвинута, соціально захищена, стабільна економічно та політично демократична держава.

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. Перевод с английского. М.: Academia, 1999, 956с.
2. Бениш А., Райхельт Д. Буржуазные концепции общества и действительность. – М.: Прогрес, 1980, 246с.
3. Буржуазная социологияна исходе ХХ века. Критика новейших концепцій./ Под ред. Иванова В.Н. М.: Наука, 1986, 278с.
4. Горшков М.К. Некоторые методологические аспекты анализа среднего класса в России./ Социс. 2000, С. 4–11.
5. Надель С.Н. Современный капитализм и средние слои. – М.: Наука, 1978, 381с.
6. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс./ В кн.. Дегуманизация искусства и другие работы. М., 1990.
7. Світа Г.М. Середній клас: суть та умови його формування в Україні./ Вісник Львівського державного університету ім.. І.Франка., 1995, С. 84–89.
8. Семенов В.С. Капитализм и класы. – М.: Наука, 1969, 399с.
9. Смелзер Н. Соціологія. – М.: Фенікс, 1994, 612с.
10. Соціологія./ За ред. Городяненка В.Г. Київ.: Академія, 1999, 378с.